Головна » Статті » Побут Гуцульщини

У категорії матеріалів: 8
Показано матеріалів: 1-8

Сортувати за: Даті · Назві · Рейтингу · Коментарям · Переглядам

21 вересня, окрім свята  Різдва Богородиці, у  карпатських горян—Розлучінє.     Це день, коли з високих полонин пастухи зганяють худобу та повертають її господарям.

         “Так  у нас роблять з правіків, бо в цьому є господарський резон—каже  Дмитро Стефлюк, голова Всеукраїнського  товариства “Гуцульщина”,--Адже від часу Розлучінє овець пускають до баранів, аби ті від 20 січня до початку березня народили ягнят. До шостого травня, часу коли виганяють їх на полонину, малята мають підрости. Окрім цього, у полонинах вже мало соковитої і поживної трави, та й наприкінці вересня у зграї збираються вовки, і це дуже небезпечно. За словами пана Стефлюка, Розлучінє найбільше стосується саме овець, бо  корів та коней господарі самі забирали з полонин. Оскільки овець на випасі найбільше, то пастухи зганяли їх в якесь місце, про яке заздалегідь домовлялися всі. Колись приганяли в  центр села, тепер овець віддають і на  околицях, щоби далеко не йти. Забирати вовнасту  худібку  приходять цілими родинами, ще й кожен господар принагідно оглядає вівці сусідів та порівнює, чиї за літо стали кращими.

далі ...

Побут Гуцульщини | Переглядів: 490 | Author: Сабіна РУЖИЦЬКА | Додав: Tall_Admin | Дата: 22.09.2017

Фото: фото: Олександра ЛІСКОНОГ
        

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

73-річний Богдан Чукор із села Спас Коломийського району, що на Івано-Франківщині, відродив давні рецепти гуцульської ковбаси, яка може зберігатися більше року.

Смак до цієї роботи, каже знаний ковбасник, йому покійна бабуся привила. Навчила всіх тонкощів роботи. Вона роками робила найкращі на кілька сіл ковбаси.

У кухні спаського ґазди стоїть міцний запах перцю, свіжого м'яса, карпатських трав та часнику. На великому столі десяток невеличких дощечок. На кожній з них – сіль, перець, сало і все, що потрібно для ковбаси. Увесь посуд глиняний. Лише миска для часнику дерев'яна.

далі ...

Побут Гуцульщини | Переглядів: 362 | Author: Олександра ЛІСКОНОГ | Додав: Tall_Admin | Дата: 20.04.2017

Радянський експеримент з упровадження  колективного сільського господарства на Гуцульщині зазнав невдачі досить швидко. Як не намагалися підкорити гірську природу комуністичні агрономи, буряк і злаки у високогір’ї рости відмовлялися. А гуцули так і не змогли прийняти колгоспний метод господарки.

У Микуличині, одному з найбільших сіл  українських Карпат, історія якого налічує вже зо сім століть, завжди мешкали заможні господарі, які займалися лісорозробками, народними ремеслами, полонинським господарством. На давньому гербі села, на урядових печатках ще австро-угорського періоду був зображений кінь, навантажений бербеницями (дерев’яними бочівками з бринзою – авт.). За офіційною статистикою, 1934 року в Микуличині налічувалось 220 коней, 991 поголів’я великої рогатої худоби, 1209 овець.

З часом минулися в Микуличині польські порядки, кривавим смерчем пройшла війна, і в другій половині 40-х років ХХ століття почалася примусова колективізація. Частина населення знайшла роботу в лісопунктах, освітніх, медичних, кооперативних установах у рідному селі, багато людей щодня їхали на працю до Яремча та Ворохти.

далі ...

Побут Гуцульщини | Переглядів: 349 | Author: Світлана ФЛИС | Додав: Tall_Admin | Дата: 28.03.2017

Шкіряний ремінь, тобівка, порошниця – неодмінні речі повноцінного чоловічого гуцульського одягу. Ці атрибути виготовляє Дмитро Білатчук з Кривопілля Верховинського району.

Шкіряні ремені виготовляє Дмитро Дмитрович із 90-х років, хоч перший свій виріб зробив ще перед службою в армії. Це свого роду сімейна справа, яку майстер перейняв у дідуся, бо в юні роки, навчаючись у школі у Красноїллі, частенько слідкував, як дідусь робить ремені, та отримав кілька приватних уроків від нього. Майстер запевняє, що якби у нього не було хисту до цієї справи та кмітливості, нічого б не вийшло, пишуть "Вісті Верховини".

"Після армії я зробив собі прес. І став самостійно виготовляти ремені, а потім – тобівки та порошниці. Приступаючи до будь-якої роботи, спочатку треба зі шкіри нарізати пасок на замовлення, а потім, за узором, набиваю прикраси: вічечки, сердечка, зірочки", – розповідає Дмитро Білатчук.

Ручна робота для майстра займає чотири-п’ять днів. У цей час, набиваючи цітки, ліва рука постійно знаходиться в напрузі, бо мусить рівно тримати шкіряний пасок, аби узір вийшов рівним. Тим часом права рука постійно в русі, і не змучується. На день доводиться попрацювати так зо 2-3 години підряд. Набиваючи всі прикраси (на середній ремінь іде приблизно 3 тисячі, на тобівки – близько 3,5 тисяч, порошниці – 2,5 тисяч), стільки ж разів майстер перевертає шкіру, щоб прикраси загнути у спеціальні вушка. 

далі ...

Побут Гуцульщини | Переглядів: 379 | Додав: Tall_Admin | Дата: 19.12.2016

Сотні туристів та перекупників перед зимою поспішають у карпатські села, аби придбати у гуцульських майстринь різнокольорові вовняні шкарпетки, які довго служать, рятують від простуди та й просто є витвором народного мистецтва.

У плетільниць гаряча пора, адже зробити справжні карпатські вовняні капчурі, так тут називають шкарпетки з узорами, непросто. Щоправда відрізняють звичайні шкарпетки, без жодного орнаменту сірі або білі та оздоблені різноманітними геометричними й рослинними візерунками карпатські капчурі. Ціна перших на косівському базарі невисока: від 30 до 40 гривень, а інші, що вважаються вже вироби мистецтва можуть коштувати щонайменше 220 гривень. Перекупники правлять за них значно більшу ціну.

далі ...

Побут Гуцульщини | Переглядів: 334 | Додав: Tall_Admin | Дата: 21.10.2016

73-річний Богдан Чукор із села Спас Коломийського району, що на Івано-Франківщині, дбаючи про здорове харчування земляків та гостей краю, відроджує давні рецепти гуцульської ковбаси, яка через велику кількість спецій, додавання свіжого сала і підтримання відповідної температури—від  трьох до пяти градусів тепла може зберігатися в коморі більше року.

...У господі спаського газди запах перцю, меленого м’яса та карпатських трав. На великому столі десятки невеличких дощечок. На кожній з них—складові майбутнього смаколика. Увесь посуд—дерев’яний. «Слава Ісусу Христу,--вітається пан Богдан, знімаючи великого гуцульського капелюха та поважно хреститься у бік ікон.—Без Божого слова не лише ковбаса, а жодна страва не вдасться». Так Богдана ще бабця навчила. Вона роками робила найкращі на кілька сіл ковбаси. І дітей та онуків навчила.

далі ...

Побут Гуцульщини | Переглядів: 356 | Додав: Tall_Admin | Дата: 21.10.2016

У Карпатах розпочнеться сезон масового збору чорниці. На деяких полянах уже чимало чорних ягід, які збирають  та продають, але  збирати їх непросто, для цього використовують спеціальні прилади, які гуцули називають чесницями або гребінками.

 Їх купляють переважно на базарах в Чернівцях, Косові та Коломиї. Зрідка виготовляють самі. Тепер добрих майстрів, які би вміли за всім прадідівськими правилами зробити «гребінець» для кущиків чорниць, майже немає. «Адже купити це значно легше, можна не морочити собі голови майструванням ще й у пору, коли треба разом з родиною ходити по горах, збирати ягоди, шукати добрих і грошовитих прекупників або самим продавати афини (гуцульська назва чорниці—авт.)»,--сердиться 60-річний верховинський майстер Іван Масюк.

далі ...

Побут Гуцульщини | Переглядів: 1310 | Додав: Tall_Admin | Дата: 21.10.2016

Національна кухня, невід’ємна частина культури будь-якого етносу, формується століттями під впливом характеру місцевості та умов проживання. Вважається, що горці живуть довше не лише за рахунок сприятливих екологічних умов, а й більш здорового харчування натуральними продуктами.

kukurudzianyi_korgh
Базовий раціон гуцулів складається із зернових (кукурудзи, ячменю, вівса), овочів (картоплі, капусти, буряка), бобових (гороху, квасолі), молочних та кисломолочних продуктів. Щоденним хлібом в горах довго служив корж (буришник) з, переважно, кукурудзяного борошна, нерідко із додаванням до хлібного тіста вареної картоплі. В сучасному харчуванні приготування таких коржів скоротилося. Дуже популярні на Гуцульщині круп‘яні та мучні страви: густа, однорідна каша з кукурудзяного борошна (кулеша), вареники («пироги») з різного борошна з сиром та бринзою, картоплею та капустою, «терті пляцки» (деруни), галушки тощо.

domashnya_kovbasa

Довгий час гуцульській кухні було властиве обмежене споживання м’яса, а сьогодні гостям краю запропонують апетитний студенець (холодець) та соковиту гуцульську буженину, ароматну домашню ковбаску зі шкварками та печеню, а ще й неймовірно смачні м’ясні крученики. До речі, як свідчать народознавці, холодець чи м’ясна печеня, а також буряковий борщ, голубці та кукурудзяна або рисова каша складали основу обрядового меню на хрестини, весілля та похорон. Характерне для гуцульської кухні і щедре використання приправ.

далі ...

Побут Гуцульщини | Переглядів: 894 | Додав: Tall_Admin | Дата: 19.09.2016