Погляд у майбутнє.

До концепції сталого розвитку Гуцульщини.

     Проблеми збереження та розвитку гірських районів вже давно набули глобального значення. Гори в світовому розумінні трактуються не лише як місце величезного біорізноманіття, але як і значні запаси води, корисних копалин, лісової та сільськогосподарської сировини. Гірські екосистеми роблять суттєвий вплив на життя майже половини населення земної кулі: 10 відсотків якого проживають безпосередньо в гірських умовах. А в горах особливо гостро стоять цівілізаційні проблеми: підвищення життєвого рівня людей, подолання безробіття і бідності, питання охорони здоров»я, санітарії та гігієни, освіти, енергозабезпечення, розвитку туризму, комунікацій, освоєння ресурсного потенціалу, осучаснення виробництва та побуту. Ці проблеми загострились внаслідок того, що до останнього часу роль гірських регіонів в нашій державі принижувалась, а часто не визнавалась, що привело в першу чергу до великого відставання в соціально-економічному розвитку гірських поселень. Навіть Закон України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» крім підвищення зарплати та пенсії жителям нічого не дав. Бо саме підвищення зарплати призвело до зростання вартості товарів та зниження їх конкурентноздатності. А пункти закону про стимулювання соціально-економічного розвитку гірських територій та і залишились на папері. Через недостатнє розуміння проблем гірських регіонів повільно виконуються протипаводкові заходи, будівництво доріг, фінансова підтримка виробника. А в останні роки чиновництво замахнулося на «святая святих» гуцулів – полонини, які практично по-грабіжницьки виведено з відання сільських громад.

                                        ГУЦУЛЬЩИНОЗНАВСТВО

Петро ПОНИПОЛЯК,

голова ГО «Верховинський центр

дослідження і розвитку Гуцульщини»

               СЛОВО ПРО ГУЦУЛЬСЬКЕ СЛОВО

У багатьох щоденних ситуаціях, розмовах, читаннях, писанні часто виникають запитання, на які одразу важко знайти відповідь. Чому це так зветься? Звідки це слово? Хто так казав? Як треба сказати? Так писала у своїй книзі Алла Коваль, знана спеціалістка в царині українського мовознавства. Дійсно, багато слів нашого буденного спілкування є для нас своєрідною таємницею, а разом з тим джерелом пізнання нашої історії, культури наших традицій та звичаїв. Тому людина завжди прагнула проникнути в цю таїну, пізнати шлях, який пройшла наша мова у своєму розвитку. Метою цієї розвідки не є висвітлення всіх мовознавчих питань стосовно гуцульського діалекту. Це завдання виконують дослідження вчених, які в останній час пропонують визнати його окремою мовою.

ГУЦУЛИ – етногр. (субетнічна) група українців, розселена в пд.-сх. ч. Українських Карпат (див. Карпати), від р. Лімниця (прит. Дністра) на зх. і до держ. кордону з Румунією на пд. сх. (Верховинський, пд. ч. Косівського й Надвірнянського р-нів Івано-Франк. обл., Путильський та пд. ч. Вижницького р-ну Чернів. обл. й Рахівський р-н Закарп. обл.).

Територія Гуцульщини – 6,5 тис. км². Вона займає найвищу ч. Українських Карпат у межах Галичини, Буковини й Закарпатської України.

Г. – нащадки давніх слов'ян. племен – білих хорватів, тиверців й уличів, які в 10 ст. входили до складу Київської Русі. Такі топонімічні назви урочищ Гуцульщини, як Галича Гора, Княжа Гора, Боярське Пасовище, Побоїще та ін., нагадують про часи Київ. Русі (9–11 ст.), Галицького князівства (12 ст.) та Галицько-Волинського князівства (13–14 ст.).

1387–1772 Гуцульщина перебувала під владою Польщі (частково, в різні періоди – Османської імперії, Молдови, Угорщини); після 1-го поділу Польщі 1772 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) – Австрії (від 1867 – Австро-Угорщина) й Угорщини; 1920–39 – Польщі, Румунії та Чехословаччини. Після возз'єднання Західної України (1939) та Закарпаття (1945) з УРСР увійшла до складу УРСР.

далі...

Гуцули — етнографічна група українців, що живуть у Карпатах: Івано-Франківська, Чернівецька і Закарпатська області  України (Верховинський, Яремчанський, південна частини Косівського й Надвірнянського р-нів Івано-Франківської обл., Путильський та південна частина Вижницького р-ну Чернівецької обл. й Рахівський р-н Закарпатьської обл.). Територія Гуцульщини в Україні – 6,5 тис. км². На півночі Румунії – Мармароські гуцули.

Карта Гуцульщини 20 ст.

Попри всю свою вiдмiннiсть вiд решти українцiв, навiть своїх найближчих сусiдiв, гуцули стали оберегом усiєї нацiї. Образ карпатця символiзує Україну нарiвнi з образом козака з пiвденного степу. Рiзниця лише в тiм, що перший живе i дише на повнi груди, а iнший став надбанням iсторiї. Завдяки гуцульським мотивам маємо одну перемогу на європейському конкурсi пiснi й хочемо наступних. Усю Велику Україну (а саме так називають на Гуцульщинi решту держави) дедалi частiше репрезентує малесенький здиблений горами край. Чому? Хто вони? Навiщо вони нам, Українi, свiтовi?

далі ...

Журналістика, краснописьменство, для тих, хто не знає що це таке, поясню - надзвичайно невдячна штукерія. До того ж вельми заразна. І практично невиліковна. Позаяк люди в переважній більшості своїй загалом працюють від ранку до вечора. Далі, як заведено, зафіксовано в трудових угодах,  відпочивають, забувши про всі професійні справи до наступного робочого дня. А тут доводиться безмаль цілодобово над текстами кумекати. Без перерви на обід, іноді й уві сні. Ось, приміром, працюю над якоюсь статтею. Де б не був, щоб не робив, постійно розмірковую над нею. І таке ніколи не закінчується, бо видрукував одну, а ще три в процесі опрацювання.  Якоїсь миті домудрувався, що те слово варто було б замінити іншим, більш влучним, меткішим, м’якшим чи навпаки дошкульнішим. Подумав, що невдалий початок у розповіді, варто переробити. Але як? Ось стрельнуло в мозок болісним здогадом чи якусь цікаву фразу почув від людей, з екрана телевізора, з пісні. Треба було б вставити, загралоб родзинкою. Це спрацьовує як спусковий гачок: кидаєш усе, щодуху мчиш до комп’ютера, переробляєш, картаєш себе за те, що не міг раніше додуматись. І так упродовж всієї доби. Щодня, щотижня, щомісяця. Навіть уві сні буває трудишся. Бо трапляється, що дотепне, смачне слово чи остання, влучна фраза для статті присниться. Ні, чекати до ранку, щоб записати не можна, треба вставати, негайно занотувати, бо забудеться – це вже стократ перевірено. А сядеш записувати, випарвляти вже не одірвешся від столу поки все не вилежиш, не відточиш до легкого, зрозуміло сприйняття читачем. Вважай, більше немає ночі…

далі ...

У далекі 30-ті роки минулого століття в лютому місяці на Прикарпатті проводилися традиційні всепольські змагання-марші військових патрулів (на сучасний лад біатлоністів) під назвою "Гуцульським шляхом ІІ Бригади Леґіонів".

Прикарпаття. Жіноча позаконкурсна команда на трасі

Окрім політично-ідеологічної складової, одним із завдань організації таких імпрез була й популяризація в Карпатах зимових видів спорту і туризму, пише ua-reporter.

ІІ Бригада Леґіонів Польських була складовою військовою одиницею Австро-Укорської армії, зорганізованою після початку Першої світової війни. Свою славу леґіоністи здобули під час героїчних боїв з російськими частинами в 1914-1915 рр. у гірській місцевості Прикарпаття. Саме тому до ІІ Бригади пізніше й припала назва Карпатської.

далі >

У травні минулого року, ювілейного для Всеукраїнського об’єднаного товариства «Гуцульщина», передчасно пішов з життя його засновник і багаторічний  очільник Дмитро Ватаманюк. Непоправна втрата вразила усіх гуцулів своєю несподіванкою.

На ІХ-му позачерговому з’їзді Всеукраїнського об’єднаного товариства «Гуцульщина», що відбувся 21 червня в конференц-залі Національного природного парку «Гуцульщина» у Косові, представники десяти осередків Прикарпаття, Буковини, Закарпаття, Львівщини обрали новим головою Всеукраїнського товариства «Гуцульщина» знаного гуцула з Верховинщини Дмитра Стефлюка.

далі >