Головна » Статті » Побут Гуцульщини

Гайда, вівці на Розлучінє

21 вересня, окрім свята  Різдва Богородиці, у  карпатських горян—Розлучінє.     Це день, коли з високих полонин пастухи зганяють худобу та повертають її господарям.

         “Так  у нас роблять з правіків, бо в цьому є господарський резон—каже  Дмитро Стефлюк, голова Всеукраїнського  товариства “Гуцульщина”,--Адже від часу Розлучінє овець пускають до баранів, аби ті від 20 січня до початку березня народили ягнят. До шостого травня, часу коли виганяють їх на полонину, малята мають підрости. Окрім цього, у полонинах вже мало соковитої і поживної трави, та й наприкінці вересня у зграї збираються вовки, і це дуже небезпечно. За словами пана Стефлюка, Розлучінє найбільше стосується саме овець, бо  корів та коней господарі самі забирали з полонин. Оскільки овець на випасі найбільше, то пастухи зганяли їх в якесь місце, про яке заздалегідь домовлялися всі. Колись приганяли в  центр села, тепер овець віддають і на  околицях, щоби далеко не йти. Забирати вовнасту  худібку  приходять цілими родинами, ще й кожен господар принагідно оглядає вівці сусідів та порівнює, чиї за літо стали кращими.

         Аби не переплутати овець, кожен господар перед тим, як віддати вовнастих на літування, позначає їх. За словами пана Стефлюка, в основному  люди малюють вівцям різнокольоровими фарбами на вухах риски та круги,  дехто навіть пише цифри. У день Розлучіння люди стають у чергу та кажуть ватагу, скільки овець із якою міткою віддали. Як правило, у полонину селяни віддають 5-10 овець. Окрім овець, пастухи віддають людям і полонинську  продукцію: бринзу, будз—копчений сир, вурду—м'який сир. Частину сирів залишають собі як плату. “За одну вівцю з полонинники отримують в середньому по три кілограми бринзи, або 240-250 гривень, --каже  пан Стефлюк.--Якщо ж вівця не доїться, то за неї платять 100 гривень. За випасання кожної корови пастухам припадає чотири літри молока. В середньому це 550-600 літрів за літування. За випас однієї кози платять від 50 до 70 гривень”. Окрім цього, в пастухів, за домовленістю, може бути ще й зарплата, нині вона становить від 3500 до 6000 гривень. На кожній полонині літують п'ятеро-шестеро людей, які пасуть від 100 до 500 голів різної худоби. Пастухи і ватаг цілком відповідають за здоровя і безпеку тварин. Якщо якась вівця чи коза загине з вини пастуха, він має заплатити за неї господарю. А якщо тварину роздер дикий звір, то треба  принести власнику шкуру. Тоді, за гірськими звичаями, пастух може й не платити. Але тепер це вже на розсуд господаря.

          “Після Розлучінє ватаг з пастухами повертаються у полонину, аби упорядкувати стаю—хату, де жили під час літування,--продовжує Дмитро Стефлюк.-- Важливо, аби жива ватра, (вогонь, що безперервно горів там протягом п'яти місяців—авт.), згасла сама по собі. Людям її гасити не варто, бо це погана прикмета. Також не можна залишати навіть найменшу іскорка з ватри, бо її може підхопити полонинська нечисть та спалити стаю. У цих народних традиціях багато вигадок, але й багато раціонального, адже іскра від вогню справді може спричинити пожежу. Тому допоки вівчарі з ватагом не наведуть порядок, полонину не покидають”.

Сабіна РУЖИЦЬКА

Фото Романа КЛИМА

Категорія: Побут Гуцульщини | Додав: Tall_Admin (22.09.2017) | Автор: Сабіна РУЖИЦЬКА
Переглядів: 92 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0