| ГУЦУЛЬЩИНОЗНАВСТВО
Петро ПОНИПОЛЯК,
голова ГО «Верховинський центр
дослідження і розвитку Гуцульщини»
СЛОВО ПРО ГУЦУЛЬСЬКЕ СЛОВО
У багатьох щоденних ситуаціях, розмовах, читаннях, писанні часто виникають запитання, на які одразу важко знайти відповідь. Чому це так зветься? Звідки це слово? Хто так казав? Як треба сказати? Так писала у своїй книзі Алла Коваль, знана спеціалістка в царині українського мовознавства. Дійсно, багато слів нашого буденного спілкування є для нас своєрідною таємницею, а разом з тим джерелом пізнання нашої історії, культури наших традицій та звичаїв. Тому людина завжди прагнула проникнути в цю таїну, пізнати шлях, який пройшла наша мова у своєму розвитку. Метою цієї розвідки не є висвітлення всіх мовознавчих питань стосовно гуцульського діалекту. Це завдання виконують дослідження вчених, які в останній час пропонують визнати його окремою мовою.
У запропонованій коротенькій статті ми хочемо зупинитися на проблемах взаємопроникнення сусідніх мов. У сучасній мові ми вживаємо слова не лише наших близьких сусідів, але й слова народів, з якими ми ніколи не стикаємось, не кажучи вже про мови численних європейських та азіатських народів, стосунки з якими залишили слід в нашій історії. Протягом усього свого існування мови постійно взаємодіють, збагачують одна одну. Розкриваючи секрети походження слів, ми тим самим розкриваємо секрети історії, заховані в них. У словнику іншомовних слів української мови нараховується біля 25 тисяч таких слів і термінів. В основному вони латинського походження, що є наслідком багатовікового володарювання в Європі Римської імперії. Не дивно, що вся наукова – медична, технічна, мовознавча, політична та інші термінології – мають латинські корені. Ця термінологія властива всім, не лише європейським мовам. Доречно зауважити, що зараз вона активно поповнюється новітньою термінологією, вражаючи своєю «агресивністю». Варто лише послухати буденну розмову молоді з їх «лайками», «селфами» та «хайками».
Але такі закони розвитку мови: сприймати і засвоювати все нове. Біда не в цьому. Біда в тому, що з ужитку зникає і вже зникло багато властивих лише гуцульському діалекту (говірці) слів. Рідко почуєш слова: вере, банно, прецінь, нарти, зіхірь та інші. Натомість гуцульській говірці приписують такі слова, як понтовий і подібні.
Однак поряд з латинським впливом є багато слів, які є спільними лише для сусідніх народів. Так, зокрема, чимало говориться про волоський (ромунський) вплив на Гуцульщину. Зрозуміло, що тривале сусідство не пройшло безслідно. Ми можемо констатувати, що гуцули за своєю ментальністю, темпераментом більш «романізовані», ніж інші українські етнічні групи. Гуцули зберегли традиційні слов’янські риси благородності, доброзичливості, гостинності, витримки і працьовитості, засвоїли делікатність, художній смак, завзятість та почуття власної гідності римлян.
Характерним для гуцульської ментальності є епізод, коли на одному з міжнародних фольклорних фестивалів танцюристи з Віпчанського ансамблю запрошували до танцю француженок. Це було зроблено з таким європейським етикетом, шляхетною вишуканістю та гуцульським шармом, що в тих не було меж здивуванню та захопленню.
Засвоїли ми і дещо з волоського діалекту (власне з румунської мови). Але не так багато, як здавалось на перший погляд. Наприклад, із 30 тисяч найбільш вживаних слів лише 520 (1,7%) є спільними для побутового користування (не враховуючи спеціальну наукову термінологію). З них біля 80 (15%) стосуються сільського господарства, зокрема полонинського, таких як: ботей, бовгарь, бринза, бербениця, ватра, курмей, капушя, кіслєк, цебер, кулешя, куластра, капейстра, колиба, жинтиця, ланц, обора, пашя, плай, раква, реваш, спуза, струнка, солонина, тарниця, терьх, телєнки, тайстра, трембіта, цимбал, цапіна, царинка, царок, вурда, дзобало. Зрозуміло, що не всі ці слова мають волоське походження. Навпаки, з історії ми знаємо, що даки мало займалися сільським господарством. Вони були більше ремісниками, особливо в царині металообробки. Римські поселенці були в основному воїнами та будівельниками. Чорну роботу виконували раби.
Полонинське господарство було більше притаманне слов’янським племенам. Багато в чому гуцульська термінологія в цій справі збігається з болгарською, і не лише термінологія, але й технологія. Лише болгари і гуцули освоїли вміння готувати гуслєнку (болгарську простоквашу). Однак слово бринза все-таки має волоські корені. Воно походить від брінзі – зсідатися, збігатися.
Є інші слова повсякденного вжитку: бункер, бриндушя, буката, буба, бирня, боркут, доґа, керма, киртиця, дримба, флоєра, гавра, газда, гердан, грунь, лавиця, манта, негура, погарь, пивниця, пізьма, плова, порекло, прецінь, припір, присьба, путеря, рата, шанец, шруба, таборик, ташка, таркатий, титінь, цапіна, цол, видіти, вінкіль, занога, заворитниця, дзер, зґ арда, , зґура, куферок, данец, бисаги, драниця, стая, файний, фалда, фамілія, гальба та інші. Знову ж таки більша частина таких слів слов’янського походження. Адже римляни колонізували Дакію не надто тривалий час. У 270 році римський імператор Авреліан відвів свої війська на правий берег Дунаю, а також виселив римських колоністів. Хоча певна частина їх залишилася і в подальшому змішалася з племенами, що поселилися на землях Данії, в тому числі слов’янськими.
Дещо дивними на перший погляд є румунські слова: astrahan – киракуль, aul – аул, bairam – байрам, bandit – бандит, barda – сокира, compot – компот, covor – килим, da – так, izba – хата, jaloba – скарга, nadejde – надія, obiicei – звичай, otrava – отрута, sticla – скло, stih – вірш, tabak – тютюн, taiga – тайга, taina – таємниця, teleaga – віз, temnita – тюрма, topor – сокира, ulita – вулиця, vodka – горілка, vreme – час, ucenic – учень, vazduh – повітря, viteaz – витязь, zahar – цукор. Але коли взяти до уваги гіпотезу про походження російської мови від письмової версії старослов’янської (так званої церковнослов’янської), то все стає на свої місця. Ці та багато інших слів не закріпилися на теренах Руси, тому що в народній мові існували свої відповідники, перекочували разом з князівською і церковною верхівкою на завойовану територію, де були завчені і сприйняті змішаними з русинами місцевими племенами.
В окрему групу можна виділити слова волоського походження, що стосуються власних імен, назв населених пунктів, рослин, географічних назв тощо. Назва Альбин може походити від декількох слів alb – білий, albina – бджола або albie – річище, корито. Аргелуша від argilos – глинистий. Так само Балтагула від baltag – сокира, топірець і balta – болото, озеро. Назва гори Бребенескул (Бербенескул) – від berbinta – бербениця, і brebenoc – барвінок. Буркут – borcut – мінеральна вода. Бречник – bresa – бреша – пролом, прорив. Брустури – brusture – лопух. Копілаш – copilas – малятко. Ферескула (стара назва Черемошної) – feresc – захищати, обороняти і firesc – природний. Голошино – goliciune – оголеність, пустота. Гропа – groapa – яма, грунь – grui – горб. Магура – magura – височина, горб. Мунчел – muncel – горб, гора. Попадя від papadie – кульбаба, Петрос – pietros – каменистий. Перкалаба – pirccalab – начальник повіту, збирач податків. Редєска – redese – королівська. Сарата – sarat – солений. Томнатик – tomnatic – одинокий, пізний. Топільче – topila – місце мочення конопель, льону. Волоські назви проникли не лише в прикордонні райони. Взяти, наприклад, acris – аґрус, відповідно Акрешора на нашій мові мала би назву Агрусівка, Горгани – corhana – курган. Прокурава або як місцеві називають Покурєва від pacurar – пастух. Параджино від paragina – запущеність, руїна, хоча приємніше було би від paradis – рай. Стримба – strimba – гнути, кривити, Одаї – овечы кошари.
Дискусійним є слово аркан. Є спроба вивести це слово від етруського – таємничий, яке нібито запозичене з римської мови. Але ми знаємо, що римляни користувалися мовою латинян і напевно частково етрусків, бо Рим виник значно пізніше від етруської держави. Можна припустити, що слово аркан походить від arc – дуга і arcanul – сила.
Цікавими з цього погляду є припущення про походження прізвищ. Дещо несподіваними можуть бути трактування таких коренів, як: balan – русявий, balaban – сокіл, bondar – джміль, candid – щирий, cotofana – сорока, franc – відвертий, щирий, ghidus – жартівник, забавник, mocan – чабан, cuprins – заможний, custodie – довірений, охоронець, novac – велетень, гігант, ostas – воїн, padure – ліс, procopsit – освічений, влаштований, pudic – соромливий, rotar – стельмах, колісник, stupar – пасічник, sumar – короткий.
Окремо треба зупинитись на назві Ґаджіна, від недавнього часу добре відоме урочище під Чорногорою, – полонина, потік, головиця (джерело). Зараз тут біля Довбушевої криниці формується центр поклоніння на місці з’явлення Матері Божої і недаремно, бо сама назва походить від hagin – прочанин, паломник, пілігрим. Цікаво, що на арабській це також звучить хаджі. Отже, Гаджина була відома в дуже давні часи як місце паломництва, поклоніння. Це ще раз підтверджує, що слова можуть розказати дуже багато.
Звичайно, що в такому короткому огляді неможливо детально зупинитися на всіх аспектах розвитку гуцульського діалекту. Тому для цікавих і допитливих є великий простір для пошуків і відкриттів.
А завершимо свій очерк словами Івана Франка:
Діалект, а ми його надишем
Міццю духу і огнем любови
І нестертий слід його запишем
Самостійно між культурні мови.
|
