Головна » Статті » Про Гуцульщину

ГУЦУЛИ

ГУЦУЛИ – етногр. (субетнічна) група українців, розселена в пд.-сх. ч. Українських Карпат (див. Карпати), від р. Лімниця (прит. Дністра) на зх. і до держ. кордону з Румунією на пд. сх. (Верховинський, пд. ч. Косівського й Надвірнянського р-нів Івано-Франк. обл., Путильський та пд. ч. Вижницького р-ну Чернів. обл. й Рахівський р-н Закарп. обл.).

Територія Гуцульщини – 6,5 тис. км². Вона займає найвищу ч. Українських Карпат у межах Галичини, Буковини й Закарпатської України.

Г. – нащадки давніх слов'ян. племен – білих хорватів, тиверців й уличів, які в 10 ст. входили до складу Київської Русі. Такі топонімічні назви урочищ Гуцульщини, як Галича Гора, Княжа Гора, Боярське Пасовище, Побоїще та ін., нагадують про часи Київ. Русі (9–11 ст.), Галицького князівства (12 ст.) та Галицько-Волинського князівства (13–14 ст.).

1387–1772 Гуцульщина перебувала під владою Польщі (частково, в різні періоди – Османської імперії, Молдови, Угорщини); після 1-го поділу Польщі 1772 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) – Австрії (від 1867 – Австро-Угорщина) й Угорщини; 1920–39 – Польщі, Румунії та Чехословаччини. Після возз'єднання Західної України (1939) та Закарпаття (1945) з УРСР увійшла до складу УРСР.

Питання походження назви "гуцули" остаточно не з'ясоване. Найпоширеніша гіпотеза – від волоського слова "гоц" (розбійник), на думку ін., від слова "кочул" (пастух). Гуцульський говір належить до південно-західного наріччя української мови і має характерні риси у фонетиці, вимові, лексиці.

Осн. види госп. діяльності Г. (скотарство, а також лісові промисли) визначені природними умовами гірських р-нів: рілля становила 4 %, полонини й сіножаті – 33 %, ліс – 59 % тер. Землеробство мало другорядне значення. Допоміжні заняття – солеваріння, бджільництво, рибальство та ін. Були високорозвинені худож. промисли: випалювання та інкрустація по дереву, обробка вовни, ткацтво, килимарство. Нині основні галузі господарської діяльності Г. – тваринництво та лісове г-во, додаткові – курорти й домашні худож. промисли.

Форми поселень і житла у Г. мають спец. ознаки, позначені впливом гол. заняття нас. – скотарства, зокрема розпорошене розміщення садиб; розвинене сезонне заселення. Відособленість господарств та віддаленість осель одна від одної зумовлювали й особливий характер дворів. Садиби одержали назву "ґражди". Це своєрідні дерев'яні фортеці, що споруджувалися "вшир", як замкнені комплекси житлових і господарських будівель, сполучених критими подвір'ями, галереями, переходами ("хата в брамах").

Одяг Г. – переважно вовняний, відзначався барвистістю, багатством оздоблень, наявністю металевих прикрас. Чоловіки носили сорочки навипуск із характерною вишивкою і підперізували їх широким шкіряним поясом (чересом) з металевими прикрасами й орнаментальним тисненням. Штани (гачі) шилися з білого сукна. Найвідоміші елементи в костюмі Г. – киптар (овчинна безрукавка) й сердак (прямо-спинний короткий піджак із домашнього сукна темного кольору). Зверху вдягалася прямо-спинна довга манта з пелериною. Влітку чоловіки одягали пояркові брилі-кресані, оздоблені півнячим пір'ям. Через плече вішали шкіряну торбину, прикрашену тисненням та мідними бляшками (тобівка, дісаги), носили порохівницю (перехресницю) й топірець. Святковим жін. одягом була ґуґля – плащоподібна накидка з вовняної тканини.

Особливості побуту Г. відображені в багатій нар. творчості, зокрема в старовинних колядках, примовках-заклинаннях тощо. Високого рівня розвитку досягло гуцульське пісенне, театральне, хореографічне та ужиткове мист-во.

Найбільші населені пункти на Гуцульщині: міста Косів, Яремче, с-ща міськ. типу Делятин, Кути, Ворохта, Яблунів (Івано-Франк. обл.), міста Рахів (Івано-Франк. обл.), Вижниця та ін.

Значну роль у дослідженні життя й побуту Г. відіграли видатні діячі укр. к-ри: Ю.Федькович, Г.Купчанко, М.Бучинський, І.Франко, М.Павлик, О.Кобилянська, Марко Черемшина, Г.Хоткевич, Л.Курбас та ін.

Література:
  1. Зеленін Д.К. Про київське походження карпатських українців-гуцулів. В кн.: Українська етнографія. К., 1958
  2. Історія Гуцульщини, т. 1–3. Чикаго, 1985
  3. Гуцульщина: Історико-етнографічне дослідження. К., 1987.
http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Guculy


Джерело: http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S
Категорія: Про Гуцульщину | Додав: Tall_Admin (25.04.2017) | Автор: Ковпак Л.В.
Переглядів: 540 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0