Головна » Статті » Історія Гуцульщини |
Блогер виклав у мережу статтю з фотографіями за 1997 рік з журналу National Geographic у якій йшлося про високогірне село Криворівня на Прикарпатті.
В принципі я не повинен був взагалі знати такого слова "гуцул", тим більше знати цей народ. Ніщо в моєму вихованні та освіті, крім уроків географії в середній школі, не повинно було закріпити в моїй свідомості це поняття, але ви ж знаєте, що залишалося в мозку після уроків в школі.
І, між тим, я добре знаю, хто такі гуцули і навіть зустрічався з деякими з них.
Стаття має назву: "Портрет села" (Portrait of a Village) і носить підзаголовок "гуцули України". У ній розповідається про високогірне село Криворівня, хоча, насправді, не стільки про самоме село, розташоване на висоті 565 метрів над рівнем моря, а про хутори, які знаходяться ще вище в Карпатах.
"Я немов літаю над горами, як птах" - каже 14-річний Василь Коцулим, перевіряючи своє вміння триматися на крупі сімейного коня по кличці "Голуб".
Вершини цих гір перевищують кілометр над морем, і з незапам'ятних часів тут селилися люди незалежні: від кріпаків, що втекли від поміщицького гніту, до українських повстанців, які боролися з нацистським і радянським режимами.
"Я допомагаю своєму сусідові, а сусід допомагає мені. Так заведено з давніх-давен". Іван Хотіч.
Жителі верхніх хуторів годинами терпляче чекають приходу священика, що живе в долині, в селі Криворівня. Незважаючи на те, що їхні будинки розкидані по схилах гір, родинні зв'язки і почуття обов'язку об'єднують селян. "Самостійно ніхто тут не може обійтися, як за часів радості, так і в годину скорботи", говорить Іван Хотіч (на знімку внизу).
"Того, хто думає тільки про себе, тут не поважають".
"Подавнікі", маленькі буханочки хліба, прив'язані до свічників носовими хустками - данина пам'яті душі померлої людини.
Це - одна з дохристиянських традицій, яка до сих пір дотримується в гуцульських селах. Приблизно 200 000 гуцулів живуть в селах, розташованих на схилах карпатських гір на півдні України і на півночі Румунії.
"Для мене важлива робота на землі, тому що вона нас годує. Іншого життя я і не уявляю". Параска Боднарук (на знімку нижче).
Онук Іванко скрашує дозвілля Параски.
"Наша сім'я - це друга школа для дітей". - Каже Марійка Потяк, читаючи для своєї дочки Калинки. А бабуся Марійки в цей час в'яже, сидячи на теплій печі, палаючій дровами. Увечері чотири покоління гуцулів збираються тут і діляться розповідями про життя.
У наші дні присутність нових сільгосп будівель і доглянуті луги говорять про те, що час рухається, і люди повертаються в гори. Землі предків були силою відняті радами в 1950-роки під колективні господарства, або kolhospy (так в оригіналі). Тепер гуцули Криворівні отримали землі з стежками, протоптаними предками, назад в своє користування. Пригорнувшись до землі, в якій вона черпає натхнення, художниця Параска Плитка Горицвіт, яка вижила в радянському трудовому таборі, малює картини з життя гуцулів, часто роблячи це на зворотному боці радянських пропагандистських плакатів.
Джерело: http://firtka.if.ua/?action=show&id=124274 | |
Переглядів: 723 | |
Всього коментарів: 0 | |