Срібним призером  другого Всеукраїнського конкурсу «Неймовірні села України-2017». стало  село Яворів Косівського району, що на Івано-Франківщині,

Мальовниче, віддалене від райцентру Косова на 14 кілометрів, село здавна відоме як центр народних промислів: ліжникарства та різьби. Але про ці ремесла вже багато розказано, написано і навіть фільмів знято. Мені ж хотілося побачити інший  Яворів, сучасний. Познайомитися з людьми, які щоденною працею творять добробут,  хочуть, вміють і знають, як зробити своє село справді неймовірним.

Яворів давній, славний та містичний

Показати мені село зголосився Василь Рибчук, місцевий активіст, депутат місцевої сільради, колишній чиновник, фізик за фахом, який вивчає…містичні місця Карпат. «Нині в Яворові живе 2282 людей, є 1114 дворів. У Яворові 28 кутків, найвіддаленіші—Терношори, Плоский-2, приблизно дев’ять кілометрів від центру,--розповідає пан Рибчук.-- Чимало  людей на заробітках, переважно чоловіки. Працюють, як правило у Польщі, Чехії та Словакії, рідше у  США, Канаді, Італії, Іспанії. До війни їздили у Росію, тепер у той бік навіть дивитися не хочуть. а доктори». Чоловік з радістю каже, що  Яворів таки неймовірний, бо люди, важко працюючи, заробляють добрі гроші, повертаються додому та відкривають малі власні справи, для себе, родини, знайомих, друзів та сусідів. Не можна сказати, що у нас є великі потужні підприємства, але кожен працює, як може, на совість, бо ж для себе.

«Яворів вперше згадується в документах 1694-ого року, але трохи далі, за територією села люди жили ще з прапрадавніх часів, бо саме на території Яворова розташовані знана пам’ятка природи, місце сили, як зараз модно називати,--Терношорська Лада». За словами пана Рибчука, це древнє святилище, якому за припущенням вчених, кілька тисячоліть. Його ще називають українським Стоунхенджем. Тут є кам’яний круг, фалічний камінь, жіноча фігура (за припущенням  богині Лади), камені у вигляді чаш, звірів та чудернацьких міфічних істот. На це місце приїжджають десятки екстрасенсів, послідовників неоязичництва, творчих неординарних людей. Кажуть, тут сили, енергії. наснаги набираються від природних вібрацій, а дехто й від важких недуг виліковується, побувши кілька діб на цих скелях. 

Яворів туристичний, смачний, оздоровчий

«Я зрозуміла, що туристів у вас не бракує, хоча би відвідувачів Терношори,--кажу панові Василю. «Аякже, відпочивальники у Яворові були ще в ХІХ столітті,--відповідає з усмішкою чоловік та запрошує у садибу Миколи та Ганни Кіщуків, де для послуг відпочивальників усе, що душа бажає. Господар зустрічає нас…біля вуликів. Бо ж гості його садиби мають змогу поспати на так званих бджолиних лежаках. «Цим нині нікого не здивуєш, та й взагалі здивувати наших гостей важко, тому я не мудрую багато, а пропоную те, що просять гості,--розповідає пан Кіщук.—Я почув відгуки туристів, що вони хочуть порибалити, впіймати та скуштувати свіжих  пстругів (форелі).  І ще й при цьому гуцульських наливочок випити, повеселитися, а ще згодом оздоровитися». Що ж турист хоче — гуцул робить. 18 років пропрацювавши у Польщі, пан Микола вирішив більше не покидати Україну, а розвивати бізнес у Яворові.

Спочатку чоловік викопав стави та почав розводити форель, продавав рибу в десятки ресторанів, а згодом збудував невеличке рибне кафе, розширив господу та почав приймати туристів. Наразі до Миколи Кіщука приїжджають гості з усієї України, Німеччини, Словакії, США, Польщі, Японії, Китаю, Ірану, Південної Кореї. У невеличкому кафе, що  за кілька метрів від ставків зустрічаю українсько-китайську родину. Чоловік-інженер з Пекіну, дружина родом з Миколаєва. Відпочивають в Карпатах, випадково почули форель від Кіщука й вирішили порибалити і посмакувати пстругами. Родина захоплена, ще й цінами здивована, бо півкілограмова риба з великою порцією баноша з грибною підливою, салат і по 100 грам гуцульської наливки коштує від 150 гривень. У ресторанах Косова Коломиї таке б вартувало від 200 гривень і більше, а у великих містах від 350-400 гривень. Поділитися рецептом смаженої рибки пан Микола відмовляється, каже, що це його «фірмА», недаремно за літо туристи з’їли в Кіщука…дві тонни.

А після смачного частування  чоловік запрошує скупатися у… валилі. «Це спеціальний  пристрій, для збивання шерсті у ліжниках»,--пояснює пан Кіщук та веде мене до якогось льоху. Три сходинки униз і бачу широчезну  дерев'яну діжу, звужену донизу, туди з величезною силою спадає потік води, підведений жолобом. Він вривається й стрімко піднімається догори, утворюючи вир. «У цьому вирі  протягом кількох годин «валєютси» ліжники, які після цих «процедур» стають тугими та пухнастими»,--мовить господар. --Якщо зменшити напір води і стати у валило людині, то буде для неї яворівське джакузі. Особливо це допомагає тим, хто хоче скинути зайву вагу, улітку до валила була черга, температура води—24 градуси, тепер  холодніше, але відчайдухів не бракує, кажуть, що відчувають себе прекрасно». Бізнес пана Кіщука -- родинний, три роки працює він з дружиною, синами і невісткою, ще запрошує двох жіночок куховарок. Тобто можна сказати, що три сільські родини вже мають роботу в рідному селі, ще й славлять його на увесь світ.

Яворів підприємливий і теплий

Не хотів покидати рідне село й Іван Гондурак, економіст за фахом,а нині підприємець, який займається переробкою овечої вовни. Взявши в оренду старі колгоспні приміщення, чоловік впорядкував їх, завіз шість спеціальних  23-35-тонних машин з Італії та Польщі. У Західній Україні це найпотужніша техніка такого штибу. Щоправда сировину, тобто вовну, Іван Гондурак закуповує по всій Україні, бо в Яворові  та й загалом у карпатських селах Івано-Франківщини кількість овець, на жаль, в рази зменшилася. «Ми розчісуємо сировину, очищуємо від пилюки та сміття, промиваємо,--пояснює та показує виробничий процес яворівський підприємець  Із вимитої та просушеної вовни машини прядуть  нитки, з яких   плетуть різний одяг, шкарпетки, роблять тепле взуття, використовують для ткання ліжників, килимів». Ще пухкою вовною тут набивають і  шиють ковдри та подушки для дітей дорослих. Тут вичиняють овечі шкірки, які беруть для того, аби постелити замість килимків. Продає все пан Гондурак переважно оптовикам, ціни --від 130 гривень. Згодом на різних ринках України та закордону, вони зростають від 2 до 10 раз.

Приносять очистити шерсть і спрясти нитки до пана Івана і  місцеві ліжникарі. За «оренду» іноді розплачуються…продукцією. «Отож маємо та продаємо й ліжники,--сміється пан Іван,--хоча тут їх не тчуть». За мить чоловік із сумом мовить, що якби його підприємство запрацювало на повну потужність, наприклад по 12 годин на добу, то щодня  потрібно 400-500 тонн вовни. А де ж стільки взяти? Проте чоловік—великий оптиміст і каже, На підприємстві також працює вся родина Гондураків. Кажуть, що не треба їм ніяких закордонів, а те, що споконвіку годувало й зодягало їхніх предків, допоможи жити і їм та тим, хто в них працює.

Яворів овечо-козячий

Іван Вепрук—теж знаний у селі підприємець. Його поважають і навіть…побоюються. Бо не любить він ледарів та випивох. У нього також родинний бізнес: козино-овеча ферма. Чоловік також був на заробітках, в Україні працював будівельником, торгував, та повернувся до села й почав  господарювати Родина Вепруків, Іван з дружиною та донькою й сином два роки вирощують  50 романівських та 10 курдючних баранів на м’ясо,  і утримують  40 зааненських, полтавських білих та ламанченських кіз. Із їхнього молока виробляють сир. Чоловік веде через подвір’я на великий пагорб, де недавно росли лише бур’яни. За кілька місяців  пан Іван майже без допомоги збудував тут велику стайню за європейським зразком. Усе шукав в Інтернеті, радився з фермерами з України та закордону, щось придумував сам. Було чимало помилок, але врешті все в чоловіка вийшло. Пан Вепрук каже, що грошей вклав стільки, що навіть озвучувати не хоче та сподівається не лише повернути вкладене, але й заробити.

У стайні площею 310 квадратних метрів—майже стерильна чистота, і жодного запаху.  Є вісім секцій для баранів,  кіз, «пологовий» для вагітних кіз, «дитсадок» для малят. «Чистота й порядок у стайні—це  для здоров’я тварин, великих надоїв, доброго молока та, відповідно смачного сиру,--з гордістю показує чоловік стайню. –Козам потрібна калорійна їжа: трава, взимку сіно, зерно, буряк та вода з комбікормом. Щотижня рогатим треба оглядати  копита, аби не заводилися паразити, робити профілактику проти легеневих та печінкових глистів, слідкувати за раціоном, щоб не зіпсувати делікатний шлунок. Вчасно слід парувати кіз. Для цього я привіз їм «німецького принца», породистого зааненського цапа, за якого заплатив 1200 євро».

Упроваджуватиме господар й цілком новий вид відпочинку—козотерапію. «У Космачі родина Бойчуків пропонує нервово виснаженим людям побути біля овець, погладити ягнят, і так заспокоїтися. Науковці довели, що це позитивно впливає на здоров’я, а кози, як на мене впливають на відновлення  сил та розуму»,--зазначає пан Іван. Чоловік хоче запросити для вивчення позитивної енергетики кіз науковців. Хтозна, можливо у Яворові за кілька років буде ще один центр вже козотерапії.

Сабіна РУЖИЦЬКА, Яворів

P.S.у наступних номерах ми розкажемо про неймовірну сільську бібліотеку, що створило подружжя вчителів у своїй оселі, про те, як 6-7 річних дітей навчають ліжникарству та різьбі

Фото Сабіни РУЖИЦЬКОЇ:

Jaworiw1 на околиці села

Jaworiw2, 11  ставок Миколи Кіщука з фореллю

Jaworiw 3 валило—природнє джакузі

Jaworiw 4 Микола та Ганна Кіщуки—родина підприємців, власники форельних ставків, валила та гостинної садиби

Jaworiw5 на підприємстві Івана Гондурака переробляють  овечу вовну для ліжників, шиють та продають теплі ковдри

Jaworiw6 а це готові нитки для шкарпеток

Jaworiw7 зааненські кози Івана Вепрука

Jaworiw8 Іван Вепрук тішиться новою справою

Jaworiw 9 у стайнях Івана Вепрука

Jaworiw 10 місцевий активіст Василь Рибчук

Jaworiw 12 Терношорська Лада

Jaworiw 13 споконвічна «візитівка села—ліжники, майстриня Наталія Кіщук

Jaworiw 14 вулиці Яворова увечері освітлюють сонячні ліхтарі