…Як іде цей ґазда – гори шанобливо розсуваються, а як їде своїм квадрациклом – зарви зсуваються, догідно підставляючи плечі. Але він звик до такої взаємності. Зрештою, його приязнь проявилася першою і досить давно  – появою на світ у Ворохтянському гірському лоні, у сім’ї робітника лісокомбінату Михайла і домогосподарки Настуні, що й самі успадковано з діда-прадіда тішилися навколишньою природою. За роки ця приязнь десятки разів помножилася і переросла у велику довіру: спочатку – дитячим замилуванням та все глибшим розумінням єства Карпат, потім, після закінчення Ворохтянської школи – навчанням у Сторожинецькому лісотехнічному технікумі, а пізніше, після служби в армії – роботою лісником. Тоді гори вже назавжди обіймили його тіло і душу, взяли до свого щедрого серця, а начальство багаторазово відзначало сумлінність молодого лісника, навіть раз нагородило безкоштовною путівкою до Швейцарії. …Отож йде поважно і не тому, що має путері понад сотку кілограмів, а з розважливим характером – статечно і впевнено.

      Тут, вдома, він і оженився на місцевій красуні Галині. Тут збудували хату. Тут і вкоренилися…

      А розповідаю я про Юрія Гереджука з Ворохти, славного горянина, доброго товариша, надійного сім’янина, тата вдячних Юрія й Марії, дідуся наймиліших у світі Миколки, Антонінки та Андрійка. Отже йому вже, аж не віриться, гримнула шістдесятка, а на світ дивиться молодо й робітно. Любуються гори й ним – беручким та порядним. У лісовому господарстві, як миг, минули його цілих дванадцять років. А тепер віддано працює завідувачем господарства Чорногірського географічного стаціонару Львівського Національного університету, що розташований на чотирнадцятому кілометрі з центру Ворохти до Заросляка під Говерлою. За сорок років стаціонару він є сьомим завідувачем і уже вісімнадцять з них – незмінним. На цій специфічно-науковій господарці з восьми будинків та спостережних за погодою площадок нема й закуточка, де би він не приклав свою вправну руку. За ці роки тут здійснена така реконструкція, котра вивела стаціонар Львівського геофаку в кращі серед аналогічних баз наукових установ України. Задоволені Юрієм Гереджуком у Львові, задоволені й на місці, бо доброзичливо-ділові стосунки усім до душі.

      А ще, знаю, що Юрій Гереджук є господарем (депутатом) однієї з місцевих полонин. Питатися у гуцула про полонинство ніби й не пасує, але ж цікавлюся звідки взялася та охота і завзяття... Юрій Михайлович розповідає (а я прошу говорити ретенно по-гуцулскі): «Мої старенькі (царство їм небесне!), замолоду займалиси випасом худоби на полонинских травах. Тато такі фист любив полонинске житє, знав ‘го до тонкощів. Тий я ни лиш ту роботу видів, а й немало сам, хоть з чотирьох бахурів був найменчим, помагав їм и змалку покмітив рєд у тій ґаздівці. А витак, помало, собі погадав: мой, а я шо не годен? Тий перебрав у тата депутатство зи всев мороков нелегкої справи. Так шо з 1980-го року кірую полонинов Закукол на висоті понад півтори тисічі митрив понад морского плеса. Тато був тому дуже радий, ші й трохи ватажив – вже у мене…»

     Признаюся, що я видів здалеку тоту полонину напроти Говерли як були-смо разом з Юрком у грибах. Це романтичне захоплення збирає коло нього цілий гурт давніх знайомих. …Якось там повище, у лісах, зайшли у мережу покриття тай задзеленчали мобілки, то він на ходу коротко відповідав. Раз так: «Добре зробили! А тот? …Уже прийшов? О, видите, чоловік відповідальний – прийшов загоді. Теперки здайтеси на йго раду, бо він май ліпше знає шо далі робити. Йо! Гай…».  Другий раз так:«Я же сказав, шо ключ під шафов коло лапки… Ну? То там і возьми!». І вже мені: «Є один… Умійко ші той, але сам й на десіть цинтомитрив ни посунеси… Мушу вчити, шо у шафи є штири «ноги», а не лиш та, шо ближче…». Сміємося і радіємо, бо маємо кого учити. А інакше життя не має привабливості  та й сенсу взагалі. …Його діти уже знайшли себе в туризмі. Слава Богу – ростуть онуки! У небагатослівно-справжнього Юрія Гереджука вони переймуть слова  без полови, за котрими головна правда – як жити достойно.

                                                                                                             Василь Шкурган