Головна » 2018 » Березень » 13 » Плаче Гуцулія. Сумує Україна
18:25
Плаче Гуцулія. Сумує Україна

50 років дослідження автентичної карпатської вишивки, 60 тисяч фотографій, 7 унікальних мистецьких альбомів

 

І все зробила одна людина – лікар-хірург за фахом і етнолог за покликанням Ірина Свйонтек.

7 березня на 81-у році життя вона відійшла у засвіти, однак лишила по собі неоціненну творчу спадщину, яка не кожному під силу, навіть  дослідницьким центрам й музеям.

Плаче Гуцулія. Сумує Україна.

Такого високого дослідницького й мистецтвознавчого рівня в Карпатах (і в Україні!) не досягнув ніхто.

Член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, учасниця численних всеукраїнських та міжнародних конференцій, фестивалів, автор статей у фахових журналах «Народне мистецтво», «Народна творчість та етнографія». Народилась у Львові в україно-польській родині, мешкала в Івано-Франківську.

Майстриня Ірина Свйонтек - відома дослідниця автентичної вишивки. За її плечима – майже 50 років щоденної праці з вивчення та відтворення взірців вишиття, 7 унікальних мистецьких альбомів вишивки Карпат і Прикарпаття (2005, 2008, 2010, 2013, 2014, 2015, 2016 рр.). Кожен із них – на вагу золота для сучасного майстра вишивки, колекціонера як в Україні, так і за кордоном!

Ось як вона розповідала про свою працю:

«Було жінка іде в одязі і питається: ну як, вдався мені рукав чи вдалася мені вишивка? Якби розкритикували, вона б більше ту сорочку не вбрала. Тому до 21 століття дійшли самі перлини, скарби мистецтва наших предків.

 Як волонтери спасають державу, так само ми, волонтери, спасаємо вишивку. Я лікар-хірург. Такі альбоми повинні наукові працівники створювати, а створюють лікарі, інженери... Інженер Еріх Колібенгаєр на початку ХХ століття створив колосальні буковинські узори; мама Лесі Українки не була етнографом, але видала альбом волинських орнаментів. Може я розійшлася зі спеціальністю, хотіла бути художником, а тепер я вважаю, що повинна була бути етнографом, бо страшно люблю діалекти. Людина з часом себе знаходить.

Мене не раз керівники фольклорних колективів питали, а який був головний убір чи яка крайка була. В альбомах я даю інформацію по селах, бо навіть в музеях часто путаниця. Такі альбоми будуть керівництвом для фольклорних колективів, щоб на міжнародні гуцульські фестивалі вбиралися по-гуцульськи, на покутські фестивалі (в нас тепер є фестиваль „Покутські джерела“) по-покутськи, на бойківські фестивалі (є „Бойко-фест“) по-бойківськи, щоб люди приходили і захоплювалися своїми коріннями. Ви знаєте, скільки щороку фестивалів я відвідую, то хоча би раз побачити якого-небудь викладача інституту зі своїми студентами.

Я 25 років викладала в училищі, то було лекцію почитаю, а потім зі студентами іду в лікарню: кожен мусить побачити гострий живіт, кровотечу, перелом, інакше, як він в житті буде ставити діагноз і надавати першу допомогу? Єдиний раз на фестивалі в Рахові були студенти з Ужгорода, які фотографували і випитували так само, як я.

Чому я на фестивалях полюю за продавцями старовини? Думаю, хоч я спасу цю сорочку. Я сфотографую і фотографія обов'язково лишиться. А то вони продадуть і все, сорочка зникне».

Помирають майстри, залишаючи спомин, мов рану…

Нам ще належить усвідомити, наскільки Гуцулія осиротіла від  непоправної втрати. З тих космогонічних висот неперевершена  дослідниця карпатського вишиття  приходитиме до нас своїм безцінним скарбом – книгами.

Неправда, що нема  незамінних! Ірина Свйонтек - єдина у своєму Чині.

Пам’ятатимемо зажди Тебе, світла Жінко й карпатська Берегине Гуцулії!

Дмитро Стефлюк,  

 Голова Всеукраїнського товариства «Гуцульщина»

Олександр Масляник,

головний редактор журналу «Ґражда» (Львів)

Категорія: Новини Гуцульщини | Переглядів: 108 | Додав: Tall_Admin | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0