Головна » Статті » Різне

Мій рідний край – моя колиска

Як радість у тебе – радію з тобою,

Як горе у тебе, я й ним поділюся.

Гуцульщино рідна – завжди я з тобою,

І серця краєчком до тебе горнуся.

Такі слова героїні цього невеличкого оповідання Марії Михайлівни Пантелюк (Бельмеги) ніби знайомлять читачів з таємничим Гуцульським краєм, талановитими людьми і духовними цінностями жителів цього чарівного куточка природи. Ця скромна проста сільська жінка, люблячи, шануючи і прославляючи рідний край все життя старалася досліджувати його історичне минуле, творячи краєзнавство і примножуючи культуру Гуцулів.

Народилася Марія Михайлівна 21 травня 1941 року, у мальовничому карпатському селі Устеріки, в сім’ї Параски та Михайла Бельмеги. Життя простих гуцулів у той час не дозволяло розкошувати. Бували випадки що й не завжди була їжа та трудолюбиві, щирі батьки завжди старалися душу і серце віддати своїм дітям. Марійчина мама Параска була поетичною натурою вихованою на творчості Марійки Підгірянки, вірші якої були ніжні і легкі оспівуючи красу рідного краю, прививала своїм дітям любов до праці, шанобливе ставлення до природи, звичаїв і традицій Гуцульщини. Наголошуючи на необхідності навчання батьки ніколи не примушували дітей вчитись, а мама декламувала вірші:

Учися дитино, бо світ сей не батько,

Широкий буремний, мов вітер в степу.

Знайти в нім дорогу лише той потрафить,

Хто має науку - хто вчився життю.

Ці слова западали в душу маленької Марічки. І вже потім, коли пройдуть роки, дівчина здобуде педагогічну освіту, працюючи з учнями не перестане дивуватися, як мамі, простій селянській жінці вдавалося так майстерно використовувати морально-етичні цінності віршів і оповідань для виховання своїх дітей. Батько Михайло був учасником Першої Світової війни. На стіні висів портрет, а нижче в рамці військові нагороди, які дуже не подобалися «радянським визволителям» під час їх відвідин нашого дому у післявоєнні роки. Допитливій Марійці було дуже цікаво, коли вечорами приходили вчителі сільської школи і батько розповідав випадки військового життя та про перебування у російському полоні у Маріуполі. Часто довгими зимовими вечорами, по проханню батька, брат вголос читав твори українських письменників П. Мирного, М. Коцюбинського. Та найбільшою подією у ранньому віці було знайомство з « Кобзарем» Т.Г. Шевченка. Його подарував дівчині двоюрідний брат. Цілий горішній куток Устерік зичив «Кобзарик» почитати, а дівчата співали гуцульським мотивом вірші з книжки.

Формування людини, як особистості, починається в дитинстві з батьківського дому та в оточенні найрідніших і найближчих людей. Напевно саме тоді у Марійки появилася цікавість до історії свого краю, України, що в майбутньому і визначило її професію. Без сумніву, що на характер, погляди та світогляд молодої дівчини безпосередній вплив мала зіграна роль Галі у п’єсі Т.Г. Шевченка «Назар Стодоля». Марійці було надзвичайно цікаво виступати з аматорами художньої самодіяльності у сільському клубі. Її героїня Галя - спочатку весела, жартівлива та з розвитком драматичної боротьби стає рішучою, гордою і сильною, ніби ідентифікує себе з українським народом пізнаючи його звичаї, традиції, культуру. Крім того, зіграна роль уклала у підсвідомість молодої, сповненої творчих прагнень дівчини важливість духовних цінностей свого народу, як основи буття.

Марія Пантелюк (Бельмега) – в ролі Наталки-Полтавки

 

Закінчивши історичний факультет ЧДУ працювала вчителем історії у Довгопільській школі. Дівчині дуже подобалось дослідження краєзнавства і вивчення історії свого краю. Молодому, ініціативному, енергійному педагогу було доручено написати історію села Довгополе до «Історії міст і сіл України», під редакцією П.Тронька. Почалася копітка, але цікава робота. По крупинці збирали історичні матеріали і були приємно здивовані - село має багату і цікаву історію. Звернення до відомих краєзнавців нашого Гуцульського краю П. Арсенича, І. Скворія, С. Пушика, який у 60-х роках працював у Довгополі, допомога та поради працівників Коломийського музею Гуцульщини і Покуття дозволили зібрати і класифікувати багатий і цікавий історичний матеріал. За гроші виділені правлінням колгоспу були придбані з Львівського Центрального Державного Архіву документи на Довгопільську школу. У кількох з них вказувалося, що школа є найстарішою в окрузі, і заснована у 1779 році. Це був важливий крок вперед в написанні історії села. Окрилені успіхом ентузіасти продовжували свої пошуки і дослідження, тим більше, що події минулого ніби допомагали у краєзнавчій роботі.

Прибуття на початку 90-х років ХІХ ст. у Довгополе прогресивного священика Івана Йосиповича Попеля, як показав час, стало важливою подією у історії села. Завдяки його ініціативі було створена найперша у гірських селах бібліотека товариства «Просвіта». Підтримуючи дружні стосунки з І. Попелем село відвідали багато відомих людей І. Франко, М. Підгірянка, Л. Українка, В.Стефаник, Ф. Вовк, О. Маковей та інші. Свій земний шлях священик І. Попель закінчив у 1921 році і похований у селі Довгополе. Марія Михайлівна рахувала справою честі упорядкувати могилу людини, яка так самовіддано боролася за українську справу і надзвичайно багато зробила для розвитку нашого краю. При допомозі жителів села і церкви зібрано кошти і поставлено надгробний пам’ятник із надписом: «І нехай проминають роки і десятиліття, вдячна людська пам'ять зберігає ім’я духовного наставника Івана Йосиповича Попеля, який 30 років вірою і правдою служив Богові і людям у селі Довгополе».

  • результаті досліджень на кінець 70-х років Марією Михайлівною було зібрано багато систематизованого краєзнавчого матеріалу. Справа це була нелегка, адже підручників чи посібників у цій роботі не було. Все ґрунтувалося на спогадах і переказах старожилів, архівних документах, при здобутті яких у той час виникали певні труднощі. Всі чогось боялись, чомусь не хотіли допомогти, мотивуючись тим, що це може мати певні неприємності для займаних посад і взагалі по житті. Та вроджена твердість характеру, ентузіазм і заповітна мрія створити краєзнавчий музей у селі допомагали подолати усі труднощі. На свій страх і риск вирішила зробити це сама. Тепер з впевненістю можна сказати–історія села, краю, творцем якої є народ, збережена і залишилася наступним поколінням наших славних земляків гуцулів. Історія і традиції народу творяться віками переходять від старших поколінь до молодших, які удосконалюють і примножують їх. Саме це і є духовним багатством людей і забезпечує збереження нації.

А невгамовна Марійка продовжувала свою діяльність. З її безпосередньою участю у Довгопільській школі був створений осередок «Гуцульщина», члени якого приймали активну участь у святкуванні різних традиційних гуцульських свят, фестивалів, ювілеїв видатних письменників та діячів нашої держави. Не зайвим буде сказати, що спільна робота Марії Михайлівни – як поетеси, і вчителя музики Довгопільської школи Михайла Орищука - як композитора, була плідною. У1999 році під час святкування 220-ї річниці з дня заснування Довгопільської школи вона написала слова, а Михайло Орищук музику «Пісні про школу». Оцінку їхньої роботи дав педагогічний колектив – пісня стала гімном школи. Творчий тандем цих двох унікальних особистостей створив кілька пісенних творів, де оспівувалися краса рідного краю, бурхливої річки Черемош та життя добрих душею трударів – Гуцулів.

В музеї села довгопілля: Марія Бельмега - краєзнавець, Степан Пушик – письменник, Дмитро Джуряк – сільський голова

 

Та час не стоїть на місці і роки мчать у далину, як хвилі бурхливого Черемошу, наспівуючи свою одвічну пісню життя. Давно Марія Михайлівна на заслуженому відпочинку та без роботи не залишається. Зі своїм нестримним характером, як людина творча, вважає своїм обов’язком приймати участь у громадському і культурному житті села. До відзначення 160–річчя від дня народження великого українського письменника І. Я Франка висвітлила свої багаторічні дослідження про перебування Великого Каменяра у селі Довгополе. Силами сільських аматорів художньої самодіяльності було поставлено п’єсу І.Я. Франка «Будка ч. 27». Приємно, що довгопільці тепло зустріли на сцені аматорів минулих років О. Марусяк, С. Гавучак, М Орищука, М.М. Пантелюк, які своїм виступом подарували приємні хвилини та позитивні емоції своїм односельчанам. Нестримна натура Марії Михайлівни, творячи історію, живе для людей краю Гуцульського, Черемоша бурхливого, полонин барвистих та лісів зелених, бо інакшого життя собі не уявляє.

Згадуючи свій життєвий шлях Марія Михайлівна називає себе щасливою людиною. Має доброго чоловіка, дорослих дітей, внуків Василька, Романа та Ірину і правнучку Софію, яка з осені піде в школу. Родина живе у злагоді, повазі й любові. Часто зустрічається зі своїми учнями, що давно стали дорослими. Спілкуючись - радіє їхнім успіхам, сумує коли в них невдачі і горе. Такою ця скромна, працьовита і талановита жінка завжди буде в житті. Щасти Тобі Людино!

Юрій Ватуйчак, краєзнавець

Категорія: Різне | Додав: Tall_Admin (28.08.2017)
Переглядів: 159 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0