Головна » Статті » Історія Гуцульщини

Історія рідного краю. Зупинений час: Гуцулія на світлинах (фото)

 Відома дослідниця фотомистецтва Сьюзен Зонтаг зауважила, що фотографічні свідчення – це каталог утрат, минущості життя і водночас відчуження від нього людей. Реєстрація причетності участі, доручення. Фіксація «тут і тепер». Знаковість.

 Саме це дивне поєднання відчуття причетності і водночас відчуження, втрати чогось важливого і знакового дають нам старі світлини Гуцульщини відомих фотомайстрів Яремчанщини міжвоєнного періоду - Романа Ясельського, Василя Салиги, Юрія Вінцковського, Адольфа Блажа, Ангеліни Глинської. За кожним із них стоїть непересічний талант, одержимість, творчий пошук і поважний мистецький доробок, який, попри відомі катаклізми ХХ ст., дійшов до наших днів.

 У лагідних променях сонця річка Прут, білопінні водоспади, високі полонини, засніжена Говерла, зелені смереки, гостинні поселення - Ворохта, Яблуниця, Микуличин, Татарів, Яремче, Дора, хрещаті дерев’яні церкви, кам’яні залізничні мости, скелі Довбуша, камінь Кратера, розкішна гуцульська ноша, звичаї і обряди, шляхетні постави й обличчя гуцулів – усе це прийшло до нас, наче кадри чудової документальної стрічки, завдяки таланту цих митців. До такого виду мистецтва не пасує ні слово «фотографія», ні слово «знимка», а тільки «світлина», образ світла і радості, здатність бачити непроминуще в короткій миті.

 Вже 1902 року Станіславський фотограф Артиховський у своїх двох віллах в Яремчі відкрив фотосалони. Тут також продавалися світлини з видами Яремча. У міжвоєнний період відпочивальники в Яремчі мали змогу придбати серію листівок, видану Романом Ясельським – книгарня "Станіслав-Яремче".

 Верхня долина Пруту 30-х роках ХХ ст. стала відомою далеко за межами Галичини низькогірним курортом з чудовими санаторіями, пансіонатами, віллами. Їх рекламують путівники, газети, листівки. Олександр Жарівський, власник кооперативної крамниці «Говерля» в містечку Делятин з філіями в Яремчі та Микуличині, видає серію з п’ятдесяти краєзнавчих листівок з текстами українською і польською мовами, на яких зафіксовані довоєнні види Делятина, Яремча, Микуличина, Татарова, а також побутові сцени гуцульського життя. Напевно, найбільш відома з цієї серії поштівка з зображенням бару-ресторану Францішека Гануса з вже неіснуючою верандою з боку привокзального майдану – будинок сьогоднішнього виконкому Яремчанської міської ради.

 Інтенсивно ведеться пропаганда курорту "Ворохта". Тут вже накладом Г. Кернера у Ворохті виходить серія поштівок «Uzdrowisko Worоchta», найбільш впізнаваним об’єктом якої є «Заклад Каси Хорих» - сьогоднішній санаторій «Гірське повітря».

 Юрій Андрухович у своїй книзі «Таємниця» написав, що його бабуся Ірина Карлівна Скочдополь в 30-х рр. ХХ ст. проживала в селі Яблуниця тоді Надвірнянського повіту і в неділю пішки через горби вибиралася з Яблуниці до Ворохти у фотосалон А. Блажа, «святково вбираючись то гуцульською господинею, то варшавською панею… Її портрети міжвоєнних років можна вміщувати до всіх можливих альбомів, це абсолютно ідеальний типаж – це вже навіть не фото, це німе кіно, Чикаго, Нью-Йорк і Париж, разом узяті, це епоха».

 На світлині, знайденій у Вороненку, зафіксовано будівлю фотосалону «FOTO-BLAZ» у Ворохті  з трьома гуцульськими дітьми в кептариках, запасках, постоликах. Всі значні події, які відбувалися в цьому курортному селищі, – відкриття Народного дому, нової споруди гміни, храмові свята, змагання зі стрибків з трампліна, день української книги, театральні вистави, свято проскурки – всі світлини мають зворотній штамп «Фото Адольфа Блажа». Дуже багато фотодокументів цього автора, зокрема «Гуцульська гражда», «Гуцул, коні і бочки бринзи», «Інтер’єр хати Мочерняка в Ворохті», зберігаються в Етнографічному музеї імені Северина Юдзелі в Кракові (Польща). Про долю самого фотографа нічого не відомо. У виданні «Реабілітовані історією. Івано-Франківська область» подана інформація про те, що дружина фотомитця Блаж Владислава-Степанія Теодорівна, 1897 р. н., та син Блаж Рішард Адольфович, 1919 р. н., були арештовані 1940 року у Ворохті за надуманим звинуваченням і засуджені військовим трибуналом 12-ї армії Київського ОВО, реабілітовані 1997 року.

 У сусідньому селі Микуличин в міжвоєнному часі функціонували фотосалони Василя Салиги та Юрія Вінцковського, останній був активним діячем товариства «Просвіти». 1936 року театрально-аматорський гурток в Микуличині складався з 34 осіб. Його керівником і став фотограф Юрій Вінцковський, колишній член капели Олександра Кошиця. Під його опікою в перший же рік було поставлено п’ять вистав: «Десятник Люлька», «Невольник», «Турецькі ворота», «Три горби», «Чудодійний лікар», а також балет. Ю. Вінцковський мав віллу в урочищі Країщі. Фотосалон в Микуличині працював у будинку Я. Шорра, де розмістилася крамниця і зал, тут же відбувалися віча «Просвіти».

 Вражає вміння Ю. Вінцковського передавати вічні істини у візуальних образах та символах, його блискуче володіння законами композиції та знання людської психології.

 В 30-х роках ХХ ст. накладом Експозитури Курортів Станіславського відділу, «Газетою ранковою» і «Газетою вечірньою», які виходили в курортний сезон у Яремчі, було видано путівник «Letnisko Dora», ілюстрований світлинами Ярослава Самолевича та Казимира Качоровського. Тут рекламувалося шість пансіонатів, кількадесят гостинних дворів, гуцульські хати та підкреслювалося, що в Дорі зведена вілла відомого політика, науковця, прем’єр-міністра Польщі Казимира Бартля. У путівнику цілу сторінку відведено для реклами Артистичного закладу фотографічного «Fiolek» в Делятині, який працював у літньому сезоні в Дорі з 8 години ранку до 8 години вечора. "Фіолек-Фіалковська" - так називали невсипущого фотографа Ангеліну Станіславівну Глинську (1891-1979). Для неї фотографія була не розвагою, не забавкою, а пошуком краси у всіх її природних проявах.

 Не можна оминути увагою творчий доробок знаменитого фотомитця Миколи Сеньковського. Він сходив пішки не одне село – бував у Жаб’ю, Ворохті, Яремчі, Дорі, Микуличині, Косові. Митець постійно шукав нових образів, нових форм, щоб збагнути і передати найпотаємніший, найглибший смисл життя. Скільки величі в образах гуцулів, скільки гордості за свій край, скільки самоповаги і вроди! Врода, на жаль, спливає з роками, юність переходить у зрілість, а вже потім у старість… Що ж залишається? Залишається фотографія.

 Микола Сеньковський був учасником першої виставки української фотографіки у Львові. Зберігся каталог цієї виставки. У розділі «Заводова фотографія» (тобто так позначався тоді професійний твір) є шість робіт митця. Це світлини «Гуцулка», «Зимовий краєвид», «Весілля», «Гуцульська церква», «Школа», «Трембітають». Творчий доробок М. Сеньковського експонувався на престижних європейських виставках (отримав звання лауреата 1931 року в Парижі), публікувався в українських та зарубіжних часописах. Високохудожні твори М. Сеньковського завжди привертали увагу фахівців, колег, художників. Знана художниця Юзефа Кратохвиля-Відимська створила серію офортів і гравюр «Гуцульські мотиви», де в кольорових монотипах використала світлини М. Сеньковського, зокрема «Гуцул із Ворохти» та «Стара гуцулка».

 

 У 30-х рр. ХХ ст. багато подорожував Карпатами і бував у Микуличині, Яремчі, Ворохті фотомитець, архітектор, вояк УПА Олександр Пежанський. Його захоплювали гірські краєвиди, річки, старовинні церкви, каплички, придорожні хрести і, звичайно, самі гуцули. Львівське видавництво «Світло й тінь» видало фотоальбом О. Пежанського «Ностальгія», де зібрано справжні перлини фотомистецтва. Перед нами різного віку люди, діти, побутові сценки, господарські роботи, ярмарки, весілля, релігійні свята і, звичайно, Карпати у всій своїй величі і казковій красі. О. Пежанський творив не світлини-одноденки, а справжні мистецькі шедеври, яким жити в історії української фотодокументалістики ще довго.

 Наш краянин, письменник Дмитро Павличко запитував: "Фотографія – що вона може? Що вона дає?" І відповідав: «Вона дає образ людини в історії, а тому здатна бути і документом, і мистецтвом, і філософією, і насолодою». А ще старовинні світлини подібні до світла давно згаслих зірок – вони, як і колись, несуть нам своє вже не існуюче, але чарівне мерехтливе сяйво.

 

 Світла ФЛИС,

 старший науковий працівник Музею етнографії та екології

 Карпатського краю

Категорія: Історія Гуцульщини | Додав: Tall_Admin (17.10.2016)
Переглядів: 885 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0