Головна » 2018 » Червень » 4 » До 100-річчя української революції. Командир легіону українських січових стрільців-родом з Гуцульщини
17:31
До 100-річчя української революції. Командир легіону українських січових стрільців-родом з Гуцульщини

01.06.1890-08.12.1937 р.р.
Один із найкращих командирів Українських Січових стрільців(УСС) Осип Букшований народився 1 червня 1890 року в с.Жаб’є- Ільці (нині село Ільці Верховинського району) в сім’ї магістра столістики Семена Букшованого. Закінчив місцеву школу, в 1909 році-Коломийську гімназію і в 1913 році -Львівську політехніку.Служив в Австро-Угорській армії, перед війною звільнився у званні поручника.В УСС пройшов шлях від команданта сотні до командира ударної групи «Схід» Української Галицької Армії (УГА).
У серпні 1914 року вступив добровольцем в лави Легіону УСС. При вишколі в районі Страбичів – Горонда біля Мукачева у вересні 1914 року призачений командиром 2-ої сотні 1-го куреня УСС. Сотня складалася з 204 січовиків. На фронті з 7 жовтня 1914 року,брав активну участь в боях на вістрі австро-угорського контрнаступу в напрямі Сколе–Стрий, Турка–Дрогобич, у якому на короткий час було відбито в росіян стратегічний нафтовий басейн.Сотня Букшованого брала участь майже у всіх карпатських компаніях січових стрільців,у боях з росіянами на горі Маківка і визволенні Львова.
29 травня 1915 року: в районі с. Лисовичі поранений під Болеховом і з більшою частиною сотні потрапляє в російський полон.
Наприкінці 1916 року прибуває до Галичини і очолює сотню УСС..
В складі Австро-угорських окупаційних військ за маршрутом Жмеринка–Одеса–Херсон–Єлисаветград–Олександрівськ (нині Запоріжжя) з березня по жовтень 1918 року перебуває на Великій Україні. В жовтні 1918року полк січовиків виведено в Чернівці. Отримавши депешу зі Львова про український військовий переворот, полк вирушив у столицю Галичини. 28-літній майор Букшований, командир полкового Вишколу, з групою офіцерів усуває командира полку майора О.Микитку за консервативну позицію і очолює Легіон УСС. Долаючи саботаж польських залізничників, прибуває до Львова 3 листопада 1918 року в складі 4 стрілецьких і однієї скорострільної сотень і чети гранатометів і мінометів. Січові стрільці прибувають на ст. Сихів, оскільки Головний вокзал українське командування успішно зливає полякам.
3 – 21 листопада частини Букшованого в запеклих вуличних боях утримують ключові будівлі в центрі Львова: Цитадель, Оссолінський інститут (зараз – ЛНБ ім. Стефаника), Крайовий Сейм (зараз – ЛНУ ім. Франка), банк на розі вул.Коперніка, ст. Підзамче і артилерійські позиції на Високому Замку.
У грудні 1918р. відбулася реорганізація полку січовиків в 1-у Бригаду УСС, яка увійшла в 2-й Корпус УГА,яка стала елітною частиною українського війська.2 лютого 1919 року сотнику О.Букшованому присвоєно звання отамана.
17–25 лютого 1919 року відбувся прорив польського фронту під Вовчухами.Після невдачі 7-ї Львівської Бригади в дію введено резервну 1-у Бригаду УСС, яка під Городком на ділянці Братковичі–Долиняни перерізала залізницю Львів–Перемишль і провела повну блокаду Львова.
В квітні 1919 року командування видало наказ про ліквідацією комуністичного заколоту в Дрогобичі. Дві сотні Букшованого та бронепотяг знято з фронту і перекинуто в центр нафтовибодутку Галичини і взято в полон 800 озброєних повстанців.
На початку червня 1919 року Букшований розробляє план контрнаступу УГА -Чортківської офензиви .Бригада Букшованого на вістрі головного удару проводить визволення Бучача і Тернополя. Букшований 19 червня в бою неподалік с. Гиновичів біля Бережан на Тернопіллі знову був поранений.
З липня та першої половини серпня 1919року бригада виконує роль швейцарської гвардії при уряді диктатора ЗУНР Петрушевича в Кам’янець –Подільському.
У серпні– вересні 1919 бригада Букшованого проводить наступ на Умань–Одесу і зустрічається з махновцями .У жовтні – листопаді 1919 проводить бої в Чотирикутнику Смерті.
На початку 1920-го О. Букшований перейшов у складі УГА до так званої Червоної УГА (ЧУГА). Брав участь у боях проти білополяків. Але того самого року в зв’язку із заколотом у 2-й і 3-й бригадах ЧУГА його, як старшину галицького війська, заарештували й вивезли до Одеси, потім перевезли до Харкова. За приблизними підрахунками, таких осіб, які проживали в різних місцевостях — як не в концтаборах, то у спецпоселеннях, налічувалося майже 50 тисяч. Це були передусім колишні солдати, котрі воювали у складі австрійського війська й опинилися на території радянської Росії як військовополонені. Так-от, цю масу людей, чимало з яких були громадянсько активні й національно мотивовані, зверхники червоної Росії прагнули за допомогою Галбюро інтегрувати в постреволюційне суспільство як силу, котра служила б «робітничо-селянській» владі.
Якийсь час О. Букшований працював у цьому осередку Галичини під самою Москвою. Та потім перейшов на роботу до «Всевобучу», як скорочено називали мережу «Всєобщєго воєнного обучєнія», створеного в Росії ще 1918 року. Відтак навчався на дипломатичних курсах у Москві. Власне, звідси й починаються чи не всі головні загадки гуцула з Жаб’я в післявоєнний період. Наприклад, з одних джерел відомо, що він протягом 1922—1926 рр. нібито жив у Харкові.
Втім, там нічого не сказано, чим О. Букшований займався у тодішній столиці червоної України. Але з інших свідчень дізнаємося, що ще 1921-го він працював у наркоматі освіти. Зрештою, з переїздом у квітні 1925 р. до Києва на роботу в структурі Держвидаву, життя Букшованого ніби налагодилося. Та 25 липня 1926 року його арештував польський патруль у Заліщиках при спробі перетину кордону з документами на чуже ім’я. Наразі невідомо, з якою метою Осип прямував на захід — утікав від червоних чи, навпаки, виконував завдання головного політичного управління радянських спецслужб. Але достеменно знаємо, що в лютому 1927 р. відбувся суд над ним, під час якого його адвокатом виступав колишній комбриг Золочівської бригади УГА отаман Степан Шухевич із тих самих Серафинців на Городенківщині, що й Роман Шухевич, для котрого він був стрийком.
Звільнили Букшованого з ув’язнення 1928 року. На якийсь час він осідає у Львові, працює в редакціях газет «Наше слово» та «Сельроб-єдність», часто виступає на політичному подіумі. Як свідчать судові вердикти, він кілька разів опинявся у польських в’язницях, з яких, правда, щоразу незабаром виходив. Востаннє польська поліція арештувала його 1932 р. і за ухвалою суду випустила під заставу в 4000 злотих.
Невідомо, хто вніс за нього такі гроші. Але після цього трапунку, рятуючись од переслідування з боку поляків, Букшований виїхав до УРСР. Це був його останній перетин кордону, який розмежовував Україну на східну й західну частини. Бо 1933 р. його, як і більшість галичан, що перейшли до УРСР і працювали там на різних посадах, заарештували «енкаведисти». Букшованого засудили на 10 років і заслали на Соловецькі острови. А 1937-го з нагоди 20-ї річниці Жовтневої революції розстріляли. Проте через два десятиліття його посмертно реабілітували.
...Чи виконував завдання Коновальця?
Хоч як, а дуже незрозуміле оте «на користь СССР», як звинувачувала жаб’євського гуцула дефензива (польська спецслужба) та пишуть про нього деякі дослідники. Чому переконаний галичанин раптом почав служити Москві? і мова тут не про службу в лавах червоної УГА, а про вступ до КПЗУ й закордонну діяльність на більшовиків. Враження таке, ніби Букшованого завербували, коли його як одного з лідерів УСС протримали на своєрідному засланні в Росії з 1920-го по 1922-й. Але, з другого боку, є свідчення, що на законспіровану роботу на користь Кремля він легко погодився лише тому, що насправді виконував відповідне завдання полковника Євгена Коновальця — інтегруватися в більшовицьку систему, щоб руйнувати її зсередини.
і це правдоподібно, оскільки з провідником ОУН Букшований перетинався кілька разів на різних фронтах. Зокрема, після підписання 28 листопада 1919 року угоди між УНР та Добровольчою армією Денікіна про спільні дії проти більшовицьких військ «отаман Букшований, не хотячи погодитись із сучасним станом речей, віддалився з кількома старшинами і сто людьми кудись на Староконстантинів — правдоподібно, аби сполучитися з відділом отамана Коновальцяѕ» — писала тодішня преса.
Зрештою, ось що інкримінували Букшованому на судилищі 1933-го: «За завданням закордонного центру УВО був перекинутий на Україну, де разом з керівництвом Української військової організації (УВО0 так званої Червоної УГА на Україні і, зокрема, Коссаком Г., був одним з організаторів військового шпигунства в Червоній армії». Про це ж пише й історик ОУН Петро Мірчук. Зокрема, у своїй праці наводить цитату з доповіді Косіора, опублікованої в «ізвєстіях» за 2 грудня 1933 р.: «Після приходу до влади Гітлера в Німеччині на Україну був перекинутий один із найповажніших організаторів УВО, колишній отаман Січових Стрільців, Букшований, безпосередньо зв’язаний з Коновальцем».
Чи справді Букшований був агентом Коновальця в УРСР? Сказати складно... Згадки про нього в доступних джерелах з історії ОУН чи УВО обмежуються суто процесом 1933 року, немає жодних підтверджень того, що він справді отримував якісь завдання від Коновальця. Той же П. Мірчук, з одного боку, каже, що «безсумнівним здається організаційне пов’язання з ОУН бодай частини тих, котрі були репресовані большевиками за належність до ОУН». При цьому він прямо називає Букшованого. А далі пояснює: «Осип Букшований як отаман I Бриради Українських Січових Стрільців був знайомий з Коновальцем і зустрічався з ним на чужині перед своїм виїздом на підсовєтську Україну. Отож є цілком правдоподібне, що його виїзд до УССР відбувся з доручення полк. Коновальця — у пляні праці УВО-ОУН на східніх українських землях».
Та головне не це. Нашого краянина-«усуса» більшовики підло стратили передусім як військового старшину-галичанина, чим він, власне, і був страшний для них. Тож важливо, щоби про Осипа Букшованого знали і шанували пам’ять про нього як теперішні, так і наступні покоління свідомих українців. Надто ж на Верховинщині. А вченим-історикам та дослідникам-ентузіастам ще належить дослідити «труди і дні» нашого славного земляка й доповнити чи, можливо, виправити, а то й переписати цю більш-менш зв’язану схематичну розповідь про нього, складену з окремих штрихів, узятих з різних джерел, які за своїм змістом нерідко суперечать одні одним. Але в будь-якому разі Україна має знати всіх своїх героїв — як нинішніх, так і тих, хто вірою і правдою служив їй у ті чи інші періоди її багатовікової минувшини й на різних фронтах.
Дмитро Стефлюк- голова ГО Всеукраїнського товариства «Гуцульщина»
Ігор Андруняк –член Націонльної спілки краєзнавців України

Категорія: Новини Гуцульщини | Переглядів: 49 | Додав: Tall_Admin | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0