…Як іде цей ґазда – гори шанобливо розсуваються, а як їде своїм квадрациклом – зарви зсуваються, догідно підставляючи плечі. Але він звик до такої взаємності. Зрештою, його приязнь проявилася першою і досить давно  – появою на світ у Ворохтянському гірському лоні, у сім’ї робітника лісокомбінату Михайла і домогосподарки Настуні, що й самі успадковано з діда-прадіда тішилися навколишньою природою. За роки ця приязнь десятки разів помножилася і переросла у велику довіру: спочатку – дитячим замилуванням та все глибшим розумінням єства Карпат, потім, після закінчення Ворохтянської школи – навчанням у Сторожинецькому лісотехнічному технікумі, а пізніше, після служби в армії – роботою лісником. Тоді гори вже назавжди обіймили його тіло і душу, взяли до свого щедрого серця, а начальство багаторазово відзначало сумлінність молодого лісника, навіть раз нагородило безкоштовною путівкою до Швейцарії. …Отож йде поважно і не тому, що має путері понад сотку кілограмів, а з розважливим характером – статечно і впевнено.

      Тут, вдома, він і оженився на місцевій красуні Галині. Тут збудували хату. Тут і вкоренилися…

далі ...

В серпні 1993 року в Івано-Франківську відбувся Перший Світовий Конгрес гуцулів. У рамках цього заходу на Верховинщині перебували учасники конгресу. В центрі біля пам’ятника Тарасові Шевченку відбувався урочистий святковий мітинг, який збігся в часі зі святкуванням другої річниці незалежності України. Верховинці хлібом і сіллю зустрічали своїх побратимів, вихідців з Гуцульщини Миколу Домашевського, Василя Барчука, Євдокію Сороханюк, Михайла Гапчука, Василя Потяка, а також представників української національної еліти – поета Івана Драча, співачку Марію Стеф’юк та поетесу Марію Влад. Гості відвідали в селі Ільці могилу відомого громадського діяча, новеліста Гуцульщини Онуфрія Манчука.

далі ...

   Цього року Ірина Свйонтек – член Національної спілки майстрів народного мистецтва України й авторка безцінної та унікальної книгозбірні про мистецьку цінність української вишивки – відзначила своє 80-ліття. Стрижнем майже півстолітнього набутку прикарпатської подвижниці, яку ми образно означили хранителькою полотняного літопису, є етнографічні праці, присвячені Гуцульщині: «Гуцульські вишивки Карпат» (4 книжки), «Вишивки Гуцульщини» та ін.  З цієї нагоди голова Всеукраїнського товариства «Гуцульщина» Дмитро Стефлюк  та голова обласного осередку Національної спілки майстрів народного мистецтва України, заслужений художник України, доцент ПНУ ім. В. Стефаника Василь Корпанюк  від імені Управи Товариства вручили Ірині Свйонтек медаль «За  особливі заслуги перед Гуцульщиною».

далі ...

Управа ГО Всеукраїнське товариство «Гуцульщина» та Асоціація органів місцевого самоврядування регіону з глибоким сумом сприйняло звістку про те, що 18 листопада 2017 року на 67 році життя відійшов у вічність  лауреат Шевченківської премії, видатний Український фотохудожник, завідувач кафедри фотомистецтва Національного університету культури і мистецтв Василь Васильович Пилипюк. Пан Василь свій трудовий шлях розпочав на Гуцульщині в селищі Верховина.  Саме тому у своїй творчій діяльності гуцульський край,  його люди, аутентична культура, прикладне мистецтво, природні ландшафти  були основою  його творчої діяльності і стали відомими в багатьох країнах світу. Одним з останніх  задумів, пана Василя  що стосувались  Гуцульщини, було створення нового альбому «Верховино світку ти наш» над яким розпочалась робота на початку цього року та на превеликий жаль його мрію доведеться здійснити  вже його учням. Творчість  Василя Пилипюка-плід довгих і нелегких пошуків, самовідданої праці на прославу Гуцульського та Покутського краю в Україні і світі.

Висловлюємо щирі співчуття його родині, близьким друзям, всім хто знав цю видатну людину. 

Десять років минуло від того часу як відійшов у вічність щирий патріот Гуцульщини – Антін Ясельський, з роду Пітрикових. Народився Антін 14 травня 1924 року в селі Жаб’є пр. Слупейка (на той час були дві парафії Жаб’є – Слупейка і Жаб’є - Ільці) відповідно дві гміни, школи. Як і всі діти гуцулів – господарів Антось вчився в школі, допомагав родині по господарству, і з малих літ плекав у собі замилування до рідного краю, яке проніс через усе своє непросте життя. Сімнадцятирічним юнаком Антін був вивезений до Німеччини на примусові роботи і можна уявити як непросто жилося йому там. Рятувала звичка до праці, прагнення до науки. Вивчив мову, освоював професії, пізнавав світ. Тож коли закінчилась війна Антін зробив свідомий вибір і зумів потрапити в зону англійської окупації, а згодом у саму Англію. (Об’єднане королівство Великобританії) .

У 1947 році одружився на Марії родом із Старого Самбора. Народили і виховали двох синів Михайла і Петра. З часом освоївся, вивчив англійську мову, пройшов фахову підготовку, що допомогло йому працювати на різних господарських посадах. Зокрема, менеджером у місті Волтам-Ебі де і проживав. Одночасно займався громадськими справами; спочатку заснував перше гуцульське товариство, а пізніше був заступником голови Гуцульського товариства Великобританії. І весь цей час його не полишали думки про рідний край.

далі ...