Народний аматорський оркестр народних інструментів із села Замагори під орудою івана Мартищука, котрий працював у створеному Кумликом колективі «Черемош», кілька разів дивував публіку віртуозним виконанням гуцульських мелодій. А маестро дивився на присутніх із портрета, перед яким на початку вечора запалили трисвічник. Звучали його філософські роздуми про живу справжню музику із уст ведучої Мирослави Корнелюк.

Голова Всеукраїнського товариства «Гуцульщина» Дмитро Стефлюк розповів про гуцульський темперамент і особливий музичний талант Романа Кумлика, додавши, що «зробленого ним вистачило б на кілька життів». Д. Стефлюк також торкнувся сторінок біографії гуцульського музиканта. Народився Роман Кумлик 4 грудня 1948 року в селі Верхньому Ясенові. 1949-го більшовики вбили його батька, а маму вивезли в мордовські табори. Хлопця до десяти років виховувала мамина сестра Марія з чоловіком Петром Кречуняком, котрий і дав малому Ромкові ази гри на скрипці.
1968 року, через 16 літ, мама вийшла з ув’язнення на волю, але додому вона не змогла повернутися. Кримських татар виселили із Криму, а ті території заселили западенцями. Тож коли Ромкові сповнилося 19, він поїхав до мами у Крим, бо вдома навіть не мав права на прописку. У Сімферополі навчився нотної грамоти, бо хоч грати вмів усе, та нотної грамоти не знав. Там закінчив музичну школу, диригентські курси, працював у Сімферопольському будинку культури МВС. і аж дев’ять років по тому радянська влада дала дозвіл повернутися на рідну Гуцульщину. Мама з сином купили маленьку хатку коло самого звалища, але добре битий долею хлопець тоді сказав: «Нічого, ми і тут зробимо гарну раздівку». І зробив.
У 1982 році Роман Кумлик створив капелу «Черемош» і того ж року одружився з Марією Рибчук із Яворова. із 1990 р. по 1991-й Роман Кумлик працював у Івано-Франківській обласній філармонії, а з 1992-го по 2007-й — у Польщі, уклавши контракт із Люблінським академічним центром культури ім. Марії Туріс-Латовської. У ті роки зіграв понад дві тисячі незабутніх концертів, примножуючи славу нашого краю.
У 2000-му Роман Кумлик втілив у життя свою мрію — відкрив у родинному домі приватний музей гуцульського побуту, етнографії та музичних інструментів, матеріали до якого збирав понад 30 років. Там можна побачити  трембіти, скрипки, до котрих в Кумлика особлива любов, цимбали, дримби, цідри, кобзи, роги. інструмент ріг Кумлик називав старовинним мобільним телефоном, оскільки гуцули використовували його для передачі інформації на великі відстані. А от кожні цимбали — унікальні, бо у кожного інструмента своя неповторна різьба. Нині до музею у Верховині вас спровадить кожен. Там тепер знову звучить скрипка — грою на ній після батькового відходу за дев’ять місяців оволоділа донька Наталія, лікар за фахом. Так сталося, що останню екскурсію Романа Кумлика, а вони завжди були імпровізовані, з жартами і музикуванням, а тому — неповторні,  хтось зняв на відео. Після смерті маестро ті люди передали запис родині. Тож музей не припиняє приймати відвідувачів.   
На Стрітення у Верховині відбулася презентація книжки «Гуцульські співанки», котрі роками збирав і складав Роман Кумлик. Упорядник видання Василь Нагірняк пригадує, що за день перед відходом до вічності Роман Кумлик відвідав усіх своїх товаришів. «А я спитав у нього, чи приніс він свій скарб? Бігме, завтра принесу», — відповів Роман. А завтра його вже не стало. На щастя, згодом доньки зібрали всі його записи — і от спільними зусиллями побачила світ прекрасна книжка.
На вечорі звучали слова-спогади товаришів і їхні творчі дарунки. Народний артист України Михайло Кривень виконав незабутню «Верховино, світку ти наш», музикант-віртуоз Юрій Тафійчук зіграв на кількох рідкісних інструментах, дует «Барвінок» заспівав проникливу народну пісню, а Василь Петрильчук потішив присутніх в’язанкою гуцульських жартівливих  співанок.

Леся ТУГАЙ