Не позичайте вінка весільного…

Сотні традиційних весільних головних уборів нареченої виготовляє за старовинними зразками Лілія Михно.

У колекції жінки різноманітні вінки, які були традиційними прикрасами наших прабабусь. Їх охоче розкуповують майбутні наречені,  любительки етніки та просто колекціонери. Роботи пані Мехно у багатьох закордонних колекціях. Нині жінка — одна із небагатьох в Україні майстринь, яка професійно робить весільні вінки.  Про свою цікаву творчість  майстриня з радістю розповідає «Експресу».

-- Пані Михно, чому ви  зацікавилися весільними головними уборами?

--Така вже моя професія (сміється). Я закінчила Вижницький коледж прикладного мистецтва за спеціальністю модельєр з вишивки. А  працюю зараз в коломийському музеї Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського (Івано-Франківщина). Я довго займалася вишивкою сорочок та кептарів, окрім цього, писала і наукові праці,  читала багато літератури, в тому числі й про головні убори та весільні вінки. Останнє мене дуже зацікавило. Тому вирішила сама спробувати їх зробити. Щоправда виготовляю лише жіночі головні весільні убори, бо чоловічі це переважно капелюхи. Для того, аби їх зробити, потрібна особлива майстерність.

--Чи не важко було робити першого вінка?

--Не важко, бо багато читала. роздивлялася старі зразки, здається «зісканувала» кожну деталь, підібрала  матеріли—і  почала «вити вінка». На щастя, мені все вдалося. З того часу минуло десяток років, а я все роблю вінки: для рідних, друзів та й на замовлення. Аби лише наречені були щасливі, аби їхні долі добре склалися.

-- А є якісь правила, без яких таку обрядову річ не зробити?

-- Насамперед я повинна бачити ту людину, для якої я роблю цей вінок, це важливо для естетики виробу. Бо важливу роль відіграє форма обличчя майбутньої нареченої, її зріст, колір очей, враховую також побажання самої молодої. Адже треба, щоби у найважливіший для себе день дівчина виглядала королівною, була в майбутньому щасливою, здоровою, аби не розпалася родина та ще й аби вона народила багато здорових діток. Про це я й думаю, виготовляючи вінка і щиро бажаю гарної долі кожній своїй замовниці.

Починаю роботу із так званого каркасу вінка—переважно вона дугоподібної форми. Його я обов’язково приміряю, нареченій, показую ескіз майбутньої роботи. Коштує весільний вінок від 500 до тисячі гривень, але я маю ще одне правило—ніколи не брати наперед гроші за виріб, допоки не завершу роботу. А ще раджу дівчатам ні в якому разі не давати нікому до весілля міряти свого вінка, це дуже погана прикмета, кажуть, що весілля після цього може не відбутися. Не можна й після весілля нікому передавати й позичати вінка, бо «позичите долю».

--Які матеріали використовуєте при виготовленні вінка?

--Різнокольорові стрічки, бісер, лелітки, штучні квіти, зелений мирт, позлітку, гусячі та павині пір’я. Усе залежить від регіону, звідки наречена, бо важливо, аби на весіллі вона мала енергетику рідного краю. Складається вінок із трьох частин: чільця, серединки та кругових прикрас. Це така загальна структура. Але є і регіональні особливості. Про це можна говорити годинами, бо у кожному селі вінок—таки інакший.

--Відомо, що в багатьох частинах України у весільний вінок вплітають різні обереги: монети, мед, часник.

--Так, але я цього не роблю, бо це справа матері, дружок чи хресної нареченої. І це роблять в день весілля, безпосередньо перед тим, як вінок одягають молодій на голову. І це частина давнього обряду, а я не маю права такого робити.

Сабіна РУЖИЦЬКА

Фото з архіву Лілії МЕХНО

Матеріали видавництва " Експрес"