У  селі Красноїлля за стародавніми зразками виготовляють традиційні гуцульські капелюхи.

…«Беріть, пані, своєму чоловікові капелюх від самого Довбуша,--припрошує з усмішкою миловида майстриня манірну молоду жінку з Києва та показує чорний, прикрашений кольоровими нитками, лелітками та стрічками капелюх із широкими закоченими полами. Гостю зацікавлює різноманіття барв, вона бере капелюха, крутить на всі боки, приміряє на себе і купляє. Дочекавшись, поки майстриня розпрощається з киянкою, підходжу до жінки й розпитую про капелюхи. «Це наше родинне ремесло,--з великою гордістю мовить пані Марія, --ще від прадіда. Такі капелюхи в нас  століттями носять, а ми, Потяки, гуцульську традицію бережемо».

За словами майстрині, довбушівка—це  капелюх пастухів вівчарів, із широкими закоченими догори полами, відомий з 17-ого століття. Його зручно носити в негоду, бо дощ не мочить голову. Через те, що такий убір носив знаний опришок Олекса Довбуш, його й назвали довбушівка.  Баршівка — капелюх простіший, з малими «баршими» полами. У карпатських селах традиційно довбушівки носять одружені чоловіки віком від 28 років, яких вже називають «газдами». Ці капелюхи одягають до церкви та на різні свята. У баршівках можуть красуватися навіть 3-річні хлопчики. Їх одягають  на різноманітні свята, дитсадкові та шкільні виступи, у них одружуються, дітей хрестять, навіть на вибори ходять агітувати. Словом це капелюх на різні випадки життя. А з горянина, який не має баршівки, можуть добряче поглузувати.

Щоби зробити традиційні гуцульські капелюхи, треба..купити звичайні фетрові головні убори. Марія Потяк їздить за капелюхами у Чернівці й Хуст, купляє оптом, за скільки, не каже, але мовить, що має добру знижку. Удома майстриня  знімає з капелюхів всі стрічки та прикраси,  якщо такі є, і вкидає головні убори…в окріп ще й доливає туди спеціальний клей. В окропі капелюхи тримає 10 хвилин, вийнявши, гарячими натягає на дубові дерев’яні кулі—«формаки», що схожі на людську голову. На «формаках моделює розмір, розтягає поли, або навпаки закочує та робить їх вужчими. При цьому фетр має бути гарячим. Тому треба робити все швидко, щоби не обпекти  руки.

 На «формаках» капелюхи сохнуть два тижні. Після цього вони стають такими цупкими, що, здається, ними цвяхи можна забивати. Такі вже й прикрашати можна. «Для прикрас використовуємо золотисті пластмасові намиста, лелітки, бісер, намотані, порізані й розпушені різнокольорові нитки «черв’яки»,--пояснює жінка.-- Спочатку міцною великою голкою пришиваю по колу капелюха готове намисто, над ним нашиваю жовті, сині та червоні «черв’яки», далі вгору — квіти з позлітки та леліток, знову нитки. І так п’ять-сім кіл. Насамкінець — коло з позолоченого намиста». З одного боку біля прикрас є різнокольоровий «прапорець», прикрашений 20-30 квіточками, його називають «огальон». Ще пришивають «гілочки» з новорічного «дощику». При ходьбі ці прикраси трясуться та переливаються. Напевно через це, їх назвали «трєсункою». Їх можна легко зняти. Окрім цього, гуцульські капелюхи прикрашають кольоровими нитковими помпонами з  червоних, зелених, оранжевих, бордових ниток. Щоби виготовити один капелюх, майстрині потрібно працювати цілий місяць. Коштують традиційні головні убори горян від 600 до 1200 гривень. Замовлень у майстрині вистачає, особливо перед великими релігійними та національними святами. «Заробити на капелюхах можна,--мовить майстриня, лише ці зарібки із попеченими руками та сколеними голкою пальцями

Сабіна РУЖИЦЬКА, Красноїлля

Фото Сабіни РУЖИЦЬКОЇ