Гуцульщину прославило багато талановитих людей, які всім серцем любили цей край а його багата матеріальна і духовна спадщина була надзвичайно цікавою для дослідників. Згустком невичерпної енергії, безмежної працьовитості, невгамовного пізнання історії краю з упевненістю можна назвати краєзнавця, автора багатьох історико-краєзнавчих та літературних праць, уродженця села Білі Ослави (Надвірнянщина) Василя Юрійовича Левицького. Його закоханість у рідний край вражає, коли мова заходить про село, де народився, гори Карпати, що оживають з його словами у неповторній красі і величі.

Багаторічна робота краєзнавця з вивчення творчості Марії Підгірянки увінчалася створенням музею письменниці у рідному селі. Така праця не кожному до снаги, але Василь Юрійович не тільки сам займався, а залучив до цієї справи дочку і сина. Краєзнавець написав багато статей про талановиту землячку та працює над новими виданнями. Слово Марії Підгірянки, з уст Василя Левицького, прославляє свій край, учить молодь шанувати своє рідне духовне надбання наших батьків.

  Василь Юрійович відсвяткував свій 60-ти річний ювілей. Та для енергійного, сповненого творчих планів, літературних задумів і мрій це черговий щабель сподвижницької праці та нових досліджень.

Уклін ВАМ та шана і Многая літ!

50 років дослідження автентичної карпатської вишивки, 60 тисяч фотографій, 7 унікальних мистецьких альбомів

І все зробила одна людина – лікар-хірург за фахом і етнолог за покликанням Ірина Свйонтек.

7 березня на 81-у році життя вона відійшла у засвіти, однак лишила по собі неоціненну творчу спадщину, яка не кожному під силу, навіть  дослідницьким центрам й музеям.

Плаче Гуцулія. Сумує Україна.

Такого високого дослідницького й мистецтвознавчого рівня в Карпатах (і в Україні!) не досягнув ніхто.

Член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, учасниця численних всеукраїнських та міжнародних конференцій, фестивалів, автор статей у фахових журналах «Народне мистецтво», «Народна творчість та етнографія». Народилась у Львові в україно-польській родині, мешкала в Івано-Франківську.

далі ...

      Очікуване тепло скоро-скоро і, як завше, враз оголить довкілля. І оголиться… наша занехаяність. Так, ви правильно догадалися — ми натякаємо на купи сміття всюди, де його лиш може принести і викинути байдужа, ой ні, негідна людина. А є непотребу, особливо пляшок доста навіть там, де, здавалось би, ще не ступала людська нога. Може комусь й стане встидно… Але більшості, наразі, таки байдуже. Хочеться апелювати до тих, котрі в змозі щось вдіяти. Бо таки ліпше доказувати на практиці свою дієвість.

      Так, як нашу гідність і українське слово треба відмити та десять раз сполокати від російського бруду, як з наших душ конче мусимо струсити й обтріпати радянську фальш й кляту корупцію, як рідну історію відшкребти від ворожих брехливих викрутів, як витиснути з себе меншовартість, як позбутися привнесених зайдами матюків та пиятик — так і природу (узбіччя, береги потоків, зарінки, ліси, яри, корчі, видолини, схили, власні обійстя…) треба повимітувати від сміття!

далі ...