Головна » Статті » Культура Гуцульщини

Льодовий хрест недуги забирає

Льодовий хрест недуги забирає

У селах Прикарпаття перед 19 січня,  Днем Богоявлення, коли святять на річках воду, вирізають з льоду хрести, фарбують їх буряковим квасом, прикрашають стрічками, сухоцвіттям та монетами.  А коли морозів немає, воду заливають у спеціальні ємності, заморожують та  все одно кладуть льодові святині.

Адже свято без льодового хреста не свято—та й такий хрест, вірять люди, має цілющу силу. «Благословіть, хреста виливати!», - кланяються майстри з Коломийщини найстарішим чоловікам села. Ті шепочуть молитви та окроплюють  майстрів свяченою водою. Адже без Божої допомоги таку справу робити не годиться. Та й в давнину майстрів, які вміли хрести вирізати, цінували як іконописців.

Перед цією відповідальною роботою у  думках майстрів, за словами знаного прикарпатського етнографа із села Буківна Тлумацького району  Романа Рибчина, не повинно бути нічого ані злості на рідних, друзів та сусідів, ані слів поганих. Бо хто щось лихе в думках або серці має, то може щонайменше сильно простудитися. Тому робити йорданський хрест  ідуть  статечні поважні ґазди, більшість з яких, як правило, є братами у церкві. Не забувають і про тих, хто художній хист має.

«Хрестоводнина — місце на ріці, де вирубують хрест, або вода, з якої його виливатимуть має  бути чистою, - продовжує пан Рибчин. – Аби там, не доведи Боже, хтось не втопився, бо там вже своєрідна домівка злої сили. Якби з такого місця  хрест вирубали чи води для виливання набрали, то святиня може на Богоявлення, під час служби Божої, розколотися, розтанути, або впасти». А цього не повинно бути, адже  на цей хрест чекають в кожному селі ще й багато хворих. Повір’я, що той, хто доторкнеться хворими частинами тіла до льодовго хреста, справджується щороку.

А в гуцульських селах Коломийського та Косівського районів  кригу возять з річок, буває і за кілька кілометрів. На вирізання хреста та будівництво льодового підмурівку для нього сходяться чи не усі чоловіки з села з пилами та сокирами. Працюють цілий тиждень, аби потішити приїжджих і своїх односельців виробами з криги. «Ми витісуємо крижаний вертеп із ягнятками, Ісусом, Марією, Йосифом, царями та пастухами, кількаметрову капличку, хрест із льодяним престолом, ніби в справжній церкві,--каже сільський майстер льодових скульптур Василь Лучак із села Нижній Вербіж Коломийського району.—І можливо вони не настільки художньо довершені, але зроблені зі щирою душею, із тими сільськими уявленнями, які були в нас віками.

Льодові йорданські хрести бувають різні: із заокругленими кінцями, із загостреними зубчиками, із характерним церковним написом ІНЦІ (Ісус Назарянин—Цар Іудейський), прозорі, матові та різнокольорові. Буває по боках від великого хреста ще й два менші, а ще від них по боках—льодові скульптури. Чим багатше село, тим більше вигадок. «Найбільший хрест кладуть у ще одну льодову брилу, у спеціальну виїмку. згодом заливають водою,--додає Іван Марцинюк з Косівщини.-- Часом хрест притримують допоки не замерзне, або підпирають великими палицями. І як добре візьме морозець, та вмерзне хрест, то стоїть, як величний пам’ятник. Якщо надворі морозна погода, то може кілька тижнів простояти і милувати око. А при плюсовій температурі, буває, і за два-чотири дні стече водою».

Біля льодового престолу священик  освячує воду, а вже опісля любителі зимової купелі та й просто ті, хто відчувають в собі силу пірнати в холодну гірську річку, купаються в ополонці. Не зупиняє відчайдухів ані стрімка течія,  ані холодна вода. Недаремно кажуть, що ще ніхто після освячення води в ополонці не простудився. Адже перед льодовим хрестом відбувається Богослуження. Священик, а часто і кілька служителів церкви, читають спеціальні молитви на освячення води. Це дає потужну енергетику. «Перед зануренням треба тричі перехреститися, і так само тричі промовити: «Христос охрещається в ріці Йордані!» та пірнути. Ніколи не простудитеся»,--радить Роман Рибчин.

А ті, хто ще не має сили стрибнути в ополонку, доторкаються головою і руками до льодового йорданського хреста. «Зробити це можна лише після святкової Служби Божої та власне освячення води,--мовить майстер Василь Лучак. --Перед дотиком хто хреститься, хто й молитву проказує».  Найбільше, стверджують горяни, дотик до льодової святині допомагає тим, у кого є проблеми з артритами, головними болями, серцево-судинними хворобами. Коли усі вже доторкнулися до хреста, дехто відколює та забирає додому частинки льодової святині або стрічки та сухоцвіття, якими її прикрасили.

Усе це несуть додому, для важкохворих рідних та близьких, вмивають розтопленою з хреста водою тих, хто має йти на операцію. Здорові використовують саму посвячену на Йордан воду. Нею святять будинки, окроплюють тварин, поля, сади, стайні, криниці. Дівчата кладуть у неї різне зілля, а переважно калину чи коралі і вмиваються, аби були здоровими та красиви. Згодом воду ставлять біля ікон. І вона не псується десь протягом року.

 Сабіна РУЖИЦЬКА

Фото з архіву села Соколівка Косівського району

Матеріали видавництва " Експрес"

Категорія: Культура Гуцульщини | Додав: Tall_Admin (29.06.2016)
Переглядів: 272 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0