У мережу потрапили неймовірні світлини Закарпатських краєвидів.

Автор фото– німецький фотограф Ганс Гілденбранд, який прославився своїми кольоровими знімками протягом Першої світової війни.

У період між світовими війнами він працював для National Geographic. Зокрема, у 1927 р. він відвідав Чехословацьку республіку, а в його об’єктив потрапили й мешканці Закарпаття.

далі ...

► ВАСИЛЬ ПАЛИВОДА

Автор статті про село Саджава Богородчанського району Василь Надрага в "Альманасі Станиславівської землі" (Т.2, 1985 Нью-Йорк) розповідає про місцевого знахаря Василя Паливоду, який жив тут у 1-пол XXст. Читаємо: "В період між обома війнами славний був у Саджаві ворожбит Василь Паливода. Вмів відвертати навроки, потрапив привертати коровам молоко, що його "відбирала" відьма чи наврочив погляд злої людини. Заворожував на ниві згаї горобців, щоб не з'їдали зерна. Відвертав від села град, бурю й тучі-громи. Навіть стріляв з вікна хати з рушниці до чорта, що строїв йому фіґлі з дупла яблуні в саду. Рік-річно перед святом Купала виїздив з сином Дмитром і зятем Юрком Гадусом на луги річки Луква, збирав там різне зілля (привозлив звідти 2-3 мішки цвіту бадилля і коріння), дома сушив те все та приготовляв (в разі потреби) вивар на всякі хвороби-немочі. Це в дечому помагало людям, що зверталися до нього по поміч. Богородчанські лікарі одного разу судилися з ним за це".

Крім того, родичі Василя Надрани, які мешкають у місті Надвірна, надали авторові копії листів, де наводяться докладніші відомості про Василя Паливоду. Зокрема те, що він "був замітною особою в селі. Кремезний, високий, стрункий дядько. Мав дивні очі. Як поглядав на кого, то страх забирав, по спині бігали мурашки... Паливода був лагідної вдачі. Жив у злагоді з сусідами, громадою й нікому не зробив ніякої кривди. Був вибраний до громадської ради, був шанований людьми".

читати далі >

Буремні роки початку ХХ століття породили безліч яскравих історичних постатей: самовідданих і жертовних, безсердечних і жорстоких. Не стояли осторонь від світових зрушень і українці. Зброєю, пензлем, музикою, словом – вони боролися за свободу. Серед цих «Людей Свободи» – Василь Вишиваний.

Якщо подивитися на життєвий вибір Вільгельма Габсбурга з точки зору історичного досвіду українців у ХХ столітті, то логіка його дій підпадає хіба що під пояснення «невиправний романтик». Австрійський ерцгерцог, представник дому Габсбургів, з блискучою освітою і всіма шансами на безбідне життя і, можливо, кар’єру, раптом ідентифікує себе із бездержавними українцями, причому настільки, що бере ім’я Василь Вишиваний і до кінця життя не зраджує своєму вибору. Хоча перед його очима були значно успішніші приклади його рідних братів, які вибрали польську ідентичність і зуміли зробити кар’єру у міжвоєнній Польщі.

   далі ...

ОПРИШКИ

Баган Гриць — сучасник Туманюка (кінець XVIII — початок XIX ст.), родом із с. Голови Косівського р-ну І-Ф. Несправедливо був запідозрений у грабунку, ув'язнений в Кутах, звідки втік, 25 років опришкував, потім за велику суму купив собі довідки, що служив у одного ґазди в Молдавії, вернувся в с. Голови, женився, ґаздував.

Баюрак Василь (1722 — 25. IV. 1754) — ватажок загону оприш ків, соратник і наступник О. Довбуша. Відзначався винятковою смі ливістю і хоробрістю. Після загибелі О. Довбуша організував оприш- ківський загін, опорним пунктом якого було с. Довгопілля (тепер Косівського р-ну І-Ф). Підступно захоплений у полон карателями, за вироком шляхетського суду четвертований у Станіславі — тепер Івано-Франківськ.

Беца Іван — діяв на початку XVIII ст. в долині р. Уж на Закарпатті, у 1704 р. оволодів Ужгородським замком. Брав участь у повстанні Ференца Ракоці II. Опришкував разом із сином.

Виба — роки діяльності невідомі. За фольклорною традицією діяв в околицях с. Синевирська Поляна на Закарпатті. Це село виникло на початку XVIII ст.

Білоголовий — історичних даних про нього не віднайдено. Фольклорна традиція приписує йому визволення містечка Кути І-Ф від татар. Це містечко було захоплене і утримувалося татаро-мон-гольським загоном у 1621—1624 рр.

Боднарюк Петро — роки народження і смерті невідомі, діяв, вірогідно, на Покутті в середині XIX ст.

далі ...

При згадці про гуцулів відразу виникають чіткі асоціації — коломийки, бартка, аркан, «Тіні забутих предків». Лемки викликають згадку про акцію «Вісла», боротьбу за власну ідентифікацію серед польського та словацького масиву, вірші Богдана Ігоря-Антонича, малюнки примітивіста Никифора Дровняка. А що ж бойки? Окрім знаменитої дерев'яної архітектури і нічого в голову не приходить.

Насправді ж у бойків є і свої коломийки, і поети, і втрачені терени та діаспора. А все тому, що бойки — найбільш закритий з українських горян народ і надзвичайно маломовні, через що й зазнали найменше чужих впливів. Нудними і буденними бойки здаються лише на перший погляд. Тому що надто ощадні, не говіркі, обережні з незнайомцями, байдужі до прикрас і яскравих кольорів та й взагалі не дуже чепурні. Насправді ж душа бойка - це гордий сосуд, переповнений глибоким чистим небом і міфічною архаїкою вічнозелених, синьооких Карпат. Постійний зв'язок з Природою, усамітнення високо в горах і важка непосильна праця, бо тільки вона допоможе вижити - усе це навічно викристалізувалось у характері бойка, пише портал Спадщина предків. 

далі ...

Присутність Петра Шекерика-Доникового в літературному контексті Гуцульщини дає підстави говорити про гуцульський епос. Просто перед тим і часто після того так траплялося, що не було часу на тривале писання. Не було ні умов, ні підстав, ні розуміння потреби. Епосом було саме життя, яке не потребувало фіксації. Його постійність видавалася такою, що здавалося безсенсовим щось записувати, бо воно і так перманентне. Ну й сам ритм життя був настільки гармонійним і циклічним, що аж ніяк не випадало засідати за тривале писання. Основні побутові сюжети передано у сконцентрованих співанках. У них вся мудрість і всі філософські узагальнення.

Збереження такої тенденції бачимо і нині, бо більшість письменників з Гуцульщини оперують поетичним словом, хоч форма урізноманітнилася порівняно зі співанками. Але більше тяжіння до концентрації – Тарас Мельничук, Василь Герасим’юк, Іван Малкович, Іван Андрусяк… І ще багато. Але задовго перед ними був Петро Шекерик-Доників, який майже по-науковому, скрупульозно, але таки по-гуцульському, поетично занотував надзвичайно багато  в а ж л и в и х  синтагм гуцульського світу. Найбільше їх у широкому і барвистому полотні – романі «Дідо Иванчік». Так, ми знаємо «Тіні забутих предків» Коцюбинського, знаємо ранні повісті і оповідання Івана Франка з гуцульського життя, приємний для читання той-таки Станіслав Вінценз… Але, все-таки, це література, писана «туристами». Хоч саме Шекерик-Доників був одним із тих, хто знайомив Коцюбинського з гуцульськими реаліями, побутом тощо. А тут (де таке чувано?) гуцульський роман! Написаний корінним жителем автентичним діалектом. Може не так літературний, як сакральний текст.

читати далі >

Українському читачеві майже несподівано привідкрився новий літературний материк. Вийшла нашою мовою перша книжка великої гуцульської епопеї – “На високій полонині”. Її автора називають польським письменником (і так воно, мабуть, є – попри італійське та французьке коріння). Та все ж свою польськомовну верховинську “Іліаду” Станислав Вінценз писав іншою мовою – гуцульським діалектом. А відтак робив автопереклад.

Але в еміграційному українському середовищі Станислава Вінценза (Вінценца), як виявляється, завжди знали добре. Підтвердженням цьому — оця розмова з ним у студії Української служби Радіо Свобода. 1961 рік. Мюнхен, передає “Збруч“.

До слова,  С. Вінценз народився 30 листопада 1888 р. у Слободі-Рунґурській, дитячі та юнацькі роки провів у свого дідуся і бабусі — Станіслава й Отилії Пшибиловських, які прибули у Карпати із Поділля ще у 1864 р. Проживав у селі Бистрець Верховинського району. Початкову освіту здобув під керівництвом першого вчителя в Криворівні Л. Гарматія, а також своїх дідуся і бабусі. Навчався в гімназіях у Коломиї та Стрию.

Нижче подаємо інтерв’ю.

“Станислав Вінценц — польський письменник, есеїст і філософ. Він народився і виріс на Гуцульщині, йому тепер 73 роки. Від кінця війни він живе у Франції, в Ґреноблі. Серед українського громадянства західних областей він широко відомий як автор великого твору про Гуцульщину “На високій полонині”. Ця книга, написана польського мовою, займає передове місце серед усієї літератури про наших гуцулів. Послухайте розмову між Михайлом Добрянським і Станиславом Вінценцом про українську Гуцульщину.

читати далі >

Микола Сеньковський. Крісло Довбуша на верхах «Синиці» в Жаб’є, 1930

Видання “Микола Сеньковський. Карпатські листівки 1925–1932” здійснено у рамках проекту “Тіні забутих предків. Виставка”.

У рамках проекту «Тіні забутих предків. Виставка» видавництво Артбук опублікувало книгу про карпатського фотографа початку ХХ століття «Микола Сеньковський. Карпатські листівки 1925–1932».

читати далі  >

Далі Легіон УСС входив до складу групи «Схід» УГА і в січні 1919 був переформований на 1 бригаду УСС в складі одного, пізніше двох полків піхоти УСС, кінної сотні УСС, гарматного полку УСС і допомогових відділів. Командантом 1 бригади УСС був отаман Осип Букшований.