Що на столі різдвяному?

У вечір перед святом народження Сина Божого,  коли за столом збирається вся родина, з’їжджаються з усіх усюд до батьківських хат діти й онуки, на стіл викладають 12 страв. Кожна з них має своє магічне значення. Чому саме така кількість смаколиків є на наших столах запитуємо методиста з питань фольклору коломийського районного управління культури, що на Івано-Франківщині,  Миколу Кавацюка.

--12—цифра сакральна,--мовить знавець народних традицій,--  Зокрема є 12 місяців у році, 12 апостолів було з Ісусом Христом. А ще 12 страв можна порівняти із підсумками року. Люди трудилися а тепер  всі разом споживають плоди своєї праці.

читати далі >

Не позичайте вінка весільного…

Сотні традиційних весільних головних уборів нареченої виготовляє за старовинними зразками Лілія Михно.

У колекції жінки різноманітні вінки, які були традиційними прикрасами наших прабабусь. Їх охоче розкуповують майбутні наречені,  любительки етніки та просто колекціонери. Роботи пані Мехно у багатьох закордонних колекціях. Нині жінка — одна із небагатьох в Україні майстринь, яка професійно робить весільні вінки.  Про свою цікаву творчість  майстриня з радістю розповідає «Експресу».

-- Пані Михно, чому ви  зацікавилися весільними головними уборами?

--Така вже моя професія (сміється). Я закінчила Вижницький коледж прикладного мистецтва за спеціальністю модельєр з вишивки. А  працюю зараз в коломийському музеї Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського (Івано-Франківщина). Я довго займалася вишивкою сорочок та кептарів, окрім цього, писала і наукові праці,  читала багато літератури, в тому числі й про головні убори та весільні вінки. Останнє мене дуже зацікавило. Тому вирішила сама спробувати їх зробити. Щоправда виготовляю лише жіночі головні весільні убори, бо чоловічі це переважно капелюхи. Для того, аби їх зробити, потрібна особлива майстерність.

читати далі >

Микола Сеньковський. Крісло Довбуша на верхах «Синиці» в Жаб’є, 1930

Видання “Микола Сеньковський. Карпатські листівки 1925–1932” здійснено у рамках проекту “Тіні забутих предків. Виставка”.

У рамках проекту «Тіні забутих предків. Виставка» видавництво Артбук опублікувало книгу про карпатського фотографа початку ХХ століття «Микола Сеньковський. Карпатські листівки 1925–1932».

читати далі  >

18 червня ц.р. відійшов у вічність довголітній губернатор Івано-Франківщини Михайло Вишиванюк.

Нашу українську громаду обгорнув глибокий смуток, тобто не тільки родину і близьких друзів, але Франківщину і цілу Україну. До речі смуток відчутний також у діаспорі.

Михайло та я дружили. Ми запізналися через спільного друга, не потребували один одного для будь якої справи і ніколи не просили один одного ласки. Одначе, ми завжди відчували, що коли була би потреба, то один другому напевне допоможе. Це було внутрішнє відчуття бо не було конкретної потреби. Нас єднали також спільні батьківщини, Україна і Івано-Франківщина, хоч Михайло був гуцул, а я бойко з Ню Йорку по батьковій лінії. Правду кажучи, ми далеко більше не годилися ніж годилися, але все ж таки ми взаємно дружили, ми гостили один другого, ми дискутували, ми інколи сварилися, але ми завжди один одного взаємно поважали та відкрито кажучи любили.

читати далі >

Днями професор кафедри конституційного, міжнародного та адміністративного права Юридичного інституту Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, кандидат юридичних наук, перший голова Верховинської районної організації НРУ , член ради Івано-Франківського відділення Всеукраїнського товариства “Гуцульщина» Михайло ОСЛАВСЬКИЙ святкував своє 70-річчя.

Народився ювіляр у селі Верхній Ясенів, у сім’ї колишнього вояка УПА. Вищу юридичну освіту здобув у Іркутську, і у1975 році повернувся в Україну.

В 1990 році організував і очолив районну організацію НРУ. Під його керівництвом проводилась активна робота за утвердження української державності в протистоянні з комуністичним режимом, проведено чимало політичних акцій на теренах краю. Михайло Іванович - один з перших борців на Верховинщині за незалежність України. його настирливість, відповідальність у політичній діяльності високо цінив В’ячеслав Чорновіл, з яким його роками єднала міцна дружба і тісна співпраця.

читати далі >

Його біографія — а це життєпис одного з найкращих українських командирів оперативно-тактичної ланки доби початку визвольної боротьби — нагадує пригодницький роман. Немає сумніву, що у США вона могла би стати основою для створення голлівудського блокбастера. Активна участь у Першій світовій на різних командних посадах у Легіоні українських січових стрільців (УСС), у бойових діях на теренах Галичини й центральної України протягом 1918—1920 рр., полони і втечі, робота в Галицькому бюро при РКП(б) у Москві й резидентурі радянської розвідки за кордоном, загибель на Соловках — це далеко не повний перелік життєвих віх цієї людини. Але водночас в її долі — й надто багато загадок і таємниць...

Так деякі дослідники української історії XX століття пишуть про вихідця із сучасної Верховини — Осипа Букшованого (псевдо —
О. іванович), відомого галицького й українського військового і громадсько-політичного діяча, журналіста, видавця. Вже із скупої хронології його життя видно, якою непересічною постаттю був наш краянин. Він народився в родині священика 1 червня 125 років тому. 1908-го закінчив Коломийську гімназію, а 1913-го — Львівську політехніку. Служив в австро-угорській армії, з якої демобілізувався незадовго до війни у званні поручника. В УСС — із серпня 1914 р. Пройшов шлях від команданта сотні, бригади до командира ударної групи «Схід» Української Галицької Армії, до якої влилося чимало «усусів».

читати далі >

Справжнім вчителем ми називаємо людину, які здійснила великий  ідейний, ціннісний, ментальний вплив на  іншу людину (інших людей), а не зводитися до простого інформаційного наповнення «знаннями». Правда, справжній вчитель обов’язково покликає своїх учнів до великих знань, умінь, навиків. Такий вчитель, по суті, кує долю своїх учнів. Протягом свого життя ми маємо багато вчителів, але справжніх – одиниці.  Тому, як на мене, справжній Вчитель, як і справжнє Слово, повинні писатися з великої літери.

Одним із таких є професор УжНу Михайло Петрович Тиводар, якого по праву охрестили корифеєм української етнології. Не  будемо тут перераховувати його титули і науковий доробок. Він розміщений на сторінці у вікіпедії та і інших публікаціях, тому перераховувати їх зайвий раз, мабуть, непотрібно. Та і завдання цієї публікації дещо інше, розкрити, висвітлити діяльність Михайла Петровича, на власному досвіді, як педагога, вчителя.

читати далі >

Я отак думаю, що який-небудь кацапстанський сиріал може навіть менше шкоди принести, аніж таке лайно, як “Останній мацкаль”. Ці дебіли бодай раз у Карпатах були? Бодай раз чули. як гуцули балакають? Бодай раз бачили гуцулку, блядь. в очіпку? Ну, уроди! Про це у Фейсбуці пише письменник Юрій Винничук

“Не можу стриматися. А ці кличні форми СтефкО, Дзюня, Бодя… А “чудова господарка” в значенні ГОСПОДИНЯ? А оті щьо-чьому-чього?

І це, курча беля ваша кацапська, я тільки половину першої серії проглянув. Далі не витримав.

• Читайте також: Серіал “Останній москаль” – даремно витрачені кошти, – Лубківський

В країні сотні фахових письменників, а сценарії пишуть ідіоти. Ви бачили “Синєвир”? Я б за таке у Чорнобильську зону на три роки вислав. А за “Останнього мацкаля” трьома роками б не обійшлося. За перетворення гуцулів на імбецилів.

Дивуюся тим акторам, які погодилися у це лайно ступити і сумлінно відіграли ролі придурків, навіть не помітивши цього. Такий рівень майстерності можливий лише за одної умови”, – написав Винничук

читати далі >

Унікальна, несхожа на інші українська культура виткана з безлічі яскравих явищ. Частину з них привнесли самобутні народи, які і сьогодні проживають на території країни. До таких народів відносять: гуцулів, бойків, лемків, буковинців та подолян.

Хто ж такі ці самобутні народи? Чим вони відрізняються один від одного та яке місце займають в українському середовищі ми спробували з'ясувати. Отож...

читати далі >

Далі Легіон УСС входив до складу групи «Схід» УГА і в січні 1919 був переформований на 1 бригаду УСС в складі одного, пізніше двох полків піхоти УСС, кінної сотні УСС, гарматного полку УСС і допомогових відділів. Командантом 1 бригади УСС був отаман Осип Букшований.