Радянський експеримент з упровадження  колективного сільського господарства на Гуцульщині зазнав невдачі досить швидко. Як не намагалися підкорити гірську природу комуністичні агрономи, буряк і злаки у високогір’ї рости відмовлялися. А гуцули так і не змогли прийняти колгоспний метод господарки.

У Микуличині, одному з найбільших сіл  українських Карпат, історія якого налічує вже зо сім століть, завжди мешкали заможні господарі, які займалися лісорозробками, народними ремеслами, полонинським господарством. На давньому гербі села, на урядових печатках ще австро-угорського періоду був зображений кінь, навантажений бербеницями (дерев’яними бочівками з бринзою – авт.). За офіційною статистикою, 1934 року в Микуличині налічувалось 220 коней, 991 поголів’я великої рогатої худоби, 1209 овець.

З часом минулися в Микуличині польські порядки, кривавим смерчем пройшла війна, і в другій половині 40-х років ХХ століття почалася примусова колективізація. Частина населення знайшла роботу в лісопунктах, освітніх, медичних, кооперативних установах у рідному селі, багато людей щодня їхали на працю до Яремча та Ворохти.

далі ...

Єпископ Станіславівський Григорій Хомишин, релігійно-церковний і громадсько-політичний діяч, блаженний мученик належить до тих святих українського народу, які жили і творили в неспокійному і трагічному ХХ столітті.

Офіційне церковне визнання отримав від Папи Івана Павла ІІ, який під час відвідин України в червні 2001 року проголосив його блаженним разом із 27 іншими новомучениками, що віддали свої життя за Христову віру і Церкву. Упродовж сорока років своєї єпископської діяльності, під владою різних політичних режимів, Григорій Хомишин зміцнював роль релігії в суспільному житті Галичини.

Відзначаючи 150-ліття від дня наро-дження владики, потрібно звернути особливу увагу на дослідження його життєвого шляху. Реконструкція його життя і діяльності з позицій історичної науки мають велику цінність.

Значення діяльності владики Григорія Хомишина на Гуцульщині важко переоцінити. Чи не найчастіше єпископ бував у гірському селі Микуличині, де писав пастирські листи, висвячував семінаристів, проводив конференції, спілкувався зі священиками і вірними, допомагав місцевому населенню, молився за Україну та її народ.

читати далі >

Журналістика, краснописьменство, для тих, хто не знає що це таке, поясню - надзвичайно невдячна штукерія. До того ж вельми заразна. І практично невиліковна. Позаяк люди в переважній більшості своїй загалом працюють від ранку до вечора. Далі, як заведено, зафіксовано в трудових угодах,  відпочивають, забувши про всі професійні справи до наступного робочого дня. А тут доводиться безмаль цілодобово над текстами кумекати. Без перерви на обід, іноді й уві сні. Ось, приміром, працюю над якоюсь статтею. Де б не був, щоб не робив, постійно розмірковую над нею. І таке ніколи не закінчується, бо видрукував одну, а ще три в процесі опрацювання.  Якоїсь миті домудрувався, що те слово варто було б замінити іншим, більш влучним, меткішим, м’якшим чи навпаки дошкульнішим. Подумав, що невдалий початок у розповіді, варто переробити. Але як? Ось стрельнуло в мозок болісним здогадом чи якусь цікаву фразу почув від людей, з екрана телевізора, з пісні. Треба було б вставити, загралоб родзинкою. Це спрацьовує як спусковий гачок: кидаєш усе, щодуху мчиш до комп’ютера, переробляєш, картаєш себе за те, що не міг раніше додуматись. І так упродовж всієї доби. Щодня, щотижня, щомісяця. Навіть уві сні буває трудишся. Бо трапляється, що дотепне, смачне слово чи остання, влучна фраза для статті присниться. Ні, чекати до ранку, щоб записати не можна, треба вставати, негайно занотувати, бо забудеться – це вже стократ перевірено. А сядеш записувати, випарвляти вже не одірвешся від столу поки все не вилежиш, не відточиш до легкого, зрозуміло сприйняття читачем. Вважай, більше немає ночі…

далі ...

     Ситуація в Україні парадоксальна і необхідно, дивлячись на фарисейські гасла, так, чи інакше впливати на попередження здачі національних інтересів, наявними при владі безперспективними, злодійськими трибунами, які у критичних для себе ситуаціях, посилаються на пропаганду Кремля і звинувачення у свій адрес. Може піти у народ, навіть за списками, побачити свою оцінку "найкращих", які вже вирішили питання про недопущення дострокових парламентських виборів, знаючи, що завтра їх не буде, маючи страх з таким рейтингом.  Дивує нерозуміння, зажерливість, (дивлячись на декларації), багатство за рахунок суспільства і рокове  спрямування туди, звідки не випускає "Цербер". Може треба спам"ятатись, якщо із собою нічого не забираєш.

        Для тих хто мудрий і розуміють психологію життя, великий Хемінгуей писав у своєму оповіданні про американського мисливця у Африці, який помирав від малярії і чекав на допомогу. Йому у маренні снилось, що за ним прилетів літак, він летів і побачив сліпучо-яскраву, високу до неба гору Кіліманджаро, за легендою кенійців - країни, де ця найвища гора Африки - Божий дім і зрозумів, що його шлях лежить саме туди. Як багато, чи небагато треба зрозуміти на який шлях ти заслужив. В першу чергу це стосується теперішніх українських політиків від влади, варто їм задуматись, а може їх шлях у нікуди, чи краще на Голгофу, для перспективного виховання наступних, а може вони ходили на Майдан, щоб захистити те, що зараз показують про них  дрони.

далі ...

Ім’я Миколи Домашевського знайоме гуцулам країн Європи і Америки. Воно освячене великою любов’ю до Гуцульщини і рідного села Микуличина, позначеного невсипущою працею на ниві історії та етнографії гуцульського етносу.

         Доктор філологічних наук, лауреат Державної премії України ім. Тараса Шевченка Федір Погребенник із захопленням писав про тритомну «Історію Гуцульщини» Миколи Домашевського: «…можна лише висловити подив, як в умовах еміграції, без доступу до багатьох материкових джерел могла побачити світ ця вагома джерелознавчою базою праця, що має своє науково-творче обличчя, широким засягом охоплює історію краю, його багату духовну культуру, торкається як героїчних, так і трагічних сторінок боротьби українців за незалежність України».

         Микола Домашевський, людина високого духу, невтомний ратай на ниві гуцульщинознавства народився 17 жовтня 1925 року в селі Микуличині (нині Яремчанської міськради) серед незрівнянно багатої красою природи і Божою ласкою обдарованих людей. Його батько, Василь Домашевський, був війтом (головою управи) Микуличина, членом Надвірнянського повітового комітету Радикальної партії. У гостинному домі Домашевських свого часу бували такі громадські діячі як посол до польського сейму П. Шекерик-Доників, сотник Гуцульської сотні УСС Гриць Голинський, член повітового комітету Радикальної партії в Яблуневі, вояк УГА Іван Кузич шляхетського гербу Сас.

далі ...

В принципі я не повинен був взагалі знати такого слова "гуцул", тим більше знати цей народ. Ніщо в моєму вихованні та освіті, крім уроків географії в середній школі, не повинно було закріпити в моїй свідомості це поняття, але ви ж знаєте, що залишалося в мозку після уроків в школі.

І, між тим, я добре знаю, хто такі гуцули і навіть зустрічався з деякими з них.

далі ...

Найвище розташований населений пункт – село Випчина Чернівецької області розташований на висоті 1100 м над р.м.

Найбільш високогірне місто – Рахів. Середня його висота становить 820 м над р.м. Цьому місту належить ще один рекорд – найбільший перепад висоти між вулицями – 600 м: від найнижчої (400 м) до найвищої 1000 м.

Найвисокогірніше місце праці та наукова споруда – біостаціонар Львівського відділення інституту ботаніки НАН України, який розташований на полонині Пожижевській (1429 м над р.м.). Включає метеостанцію та сніголавинну станцію. Збудований в 1899 р.

Найглибше розташована лікарня – в селі Солотвин Закарпатської області понад 200 років видобувають сіль вищої категорії. В 1968 р. співробітники Ужгородської філії Одеського НДІ курортології вирішили використовувати мікроклімат солотвинських копалень для лікування хворих бронхіальною астмою. Тут було відкрито алергологічну лікарню на 250 ліжок. Підземні палати, насичені високодисперсним аерозолем кухонної солі, розташовані на глибині 206 і 282 м від поверхні землі у товщі соляного пласта. Тривалість одного сеансу, на який хворі опускаються за допомогою ліфта, становить приблизно дві години протягом 30 днів. Створити на поверхні землі такі умови, як у цій лікарні, неможливо: тут завжди стала температура (+23 градусів) і вологість повітря (до 40%), висока насиченість атмосфери кухонною сіллю (10 мг на 1 см кубічний), абсолютна тиша, повністю безалергічне середовище, а кількість мікроорганізмів в повітрі в 5 разів менше, ніж у найстерильнішій операційній.

далі ...

Днями знимки патріотичного проекту «Листи на фронт» з упівкою та відомою майстринею вишивки Євгенією Геник з Коломиї облетіли увесь інтернет та здивували користувачів красою українських строїв.

Зараз пані Євгенія, якій у березні виповниться 90 років, проживає у Коломиї, але її історія розпочинається з мальовничого села Верхній Березів, що в передгір’ї Карпат. Про сильну жінку із творчою вдачею – у матеріалі “Дзеркала Коломиї”.

Євгенія Геник – майстриня художньої народної вишивки, член Спілки художників України, заслужений майстер народної творчості. Її роботи мають великий попит за кордоном. Власне, одяг для проекту «Листи на фронт» жінка вишила сама, а намисто створила власноруч.

далі ...