Головна » 2019 » Січень » 16 » Очільник Товариства українських інженерів Америки родом з Гуцульщини
11:09
Очільник Товариства українських інженерів Америки родом з Гуцульщини

                                                                                               До 100-річчя від                                                   дня народження Романа Гавриляка

засновника скаутської організації «Пласт» в місті Надвірна,голови Товариства українських інженерів Америки

 

Очільник Товариства українських інженерів Америки родом з Гуцульщини

 «Ми перейшли далекії країни,
Безмежжя рік і сіл ми перейшли.
Та зоряної України
На нашому шляху ми не знайшли.

За нами бачимо лиш мрій руїну,
А перед нами бесконечний шлях,
Тернистий шлях борців за Україну -
І з нього нам нема куди звертать.»

Євген Нікітін, підполковник Армії УНР,

поручник дивізії “Галичина”.

ГАВРИЛЯ́К Роман-Олександр (02. 01. 1919, містечко Надвірна, нині місто Івано-Франківської обл.) – фізик. Член НТШ. Навчався у Львівській політехніці (1937– 39, 1942–43). Вояк дивізії «Галичина» (1943–45), полонений у м. Ріміні (Італія). 1946–52 мешкав у Німеччині, здобув диплом інженера у Мюнхені (1947). Від 1952 – у США. Працював у циклотронній лабораторії і лабораторії ядерних структур Рочестерського університету (1952–68), у Колумбійському університеті (Нью-Йорк; 1968–78), Брукгейвенській національній лабораторії (Нью-Йорк, 1978–84, головний інженер проекту синхротронної радіації). Очолював Товариство українських інженерів Америки (1988– 91), де створив і очолював комітет комп’ютерного кодування української мови. http://esu.com.ua/search_articles.php?id=28054

 

Недалеко гірської річки Бистриці Надвірнянської на саме Різдво  Ісуса Христа за латинським обрядом  сто літ тому у сім’ї вчительки української мови у дівочій школі міста Надвірна і діловода міської управи Лева Гавриляка народився первісток, якого назвали  Романом-Олександром. Садиба сім’ї Гавриляків знаходилася на вулиці Станіславській (пізніше вул.Мазепи) поблизу Пам’яного Хреста на честь скасування панщини. У початковій школі для хлопців Гавриляка називали «Ромцьом Стебельце», бо був  худеньким і слабким, бо не хотів їсти. Але щоб стати сильним Роман почав інтенсивно займатися спортом: зимою – лижним спортом, а літом –плаванням у річці Бистриця Надвірнянська. Товариське і громадське життя Романа почалося в «Просвіті» м.Надвірна, який був осідком українських організацій і установ. До Надвірної приїжджав театр Володимира Блавацького, в якому основні ролі грали славнозвісні актори Леся Криницька, Йосиф і Софія Стадники, Іван Рубчак та Микола Бенцаль, на виставах яких формувався світогляд юного патріота України. Гавриляк вступає до національної скаутської організації «Пласт» і очолює юнацький гурток «Лис» при курені імені Маркіяна Шашкевича. Йому надається пластове псевдо «Сват». Він організовує пластові збори і  теренові ігри в урочищах «Луги» і «Полянка» на березі річки Бистриця Надвірнянська  біля «Великого мосту». Разом з Р.Гринішаком у пластовій організації були брати Миколайчуки, Юрій Дунець, Йосипенко, Дмитро Келиман. На той час  в місті проживало половина  українців від загальної чисельності, четвертина польської і четвертина єврейської національності. В Надвірні  було створено три футбольні (копаного м’яча) клуби. Український клуб «Бескид» був фаворитом змагань, але поляки перекуповували  українських футболістів  і отримували перші місця. Змагання проводилися на футбольному полі, яке знаходилося на лівому  березі Бистриці під горою «Городище». Найкращим футболістом Надвірної був Доцьо Полатайко, який після 2 Світової війни проживав у США і помер в м.Пітсбург. Пластуни приймали участь у футбольних баталіях і підтримували свою національну команду. Після закінчення шестирічної  школи  для хлопців  у м.Надвірна «Сват» вступає  до Станілавської гімназії.  До гімназії потрібно було добиратися поїздом, який виїжджав з Надвірної дуже рано. Хлопці їхали у одних вагонах, а дівчата у других. Після приїзду до м.Станіслава гімназисти перед початком занять приходили на ранішню молитву до катедри УГКЦ. У гімназії «Сват» організовує лижний і байдарочні клуби. Свою першу байдарочну лодку будує Роман в м.Надвірна і створює колектив з любителів байдарочного спорту і, проводить обласні змагання з лижних гонок на двадцять кілометрів. Траса пролягала з м.Надвірна через «Великий міст», с.Гвізд, с.Молодьків, а потім в обхід гори «Городище» до м.Надвірна.

В 1930 році польська влада забороняє патріотичну організацію «Пласт» і пластуни переходять до руханково-пожежного товариства «Луг», яке в Галичині було створено в 1925 році. В Надвірні товариством «Луг» опікуються доктор Валерій Банах, адвокат Ярослав Гриневич, магістр Кость Бачинський, а також уродженець м.Станіслав, сотник, командир кінного полку Армії Української Народної Республіки  Франц Борис, який проживав в селі Волосів на Надвірнянщині.

В Надвірнянському товаристві «Луг» Роман був особливо активним до 1937 року.

У 1936 рокі році він успішно закінчив  навчання у Станіславській гімназії і поступив на інженерні студії факультету машинобудування в Львівському політехнічному інституті. Будучи студентом, він приймає учать у створенні Карпатського лещатарського клубу і байдарочного клубу. Зимою проводяться змагання  з лижних гонок, а літом організовуються сплави на плотах по Дністру.

У червні 1939 помирає від крововиливу у мозок  батько Лев Гавриляк,який багато працював . Після закінчення практики у Лодзі 1 вересня 1939 року «Сват» повертається до Надвірної. У другій половині вересня до Надвірної вступає Червона Армія. Перед її приходом у відступаючого польського вояка «Сват» вимінює за цивільний одяг на  гвинтівку. Далі він приїздить до Львова і записується на третій курс політехніки технічного відділення. В інституті дуже багато «сексотів». Розмови студентів доносилися до НКВД. На святкування дня Жовтневої революції студентів змушують іти на демонстрацію. Роману дають нести портрет Мікояна. Простоявши біля години на бічній вулиці, товариші обступили його і в той час Роман встромляє древко портрета у бруківку. Всі залишають демонстрацію, а портрет Мікояна залишається стояти посеред вулиці. В інституті   складають списки неблагонадійних, до яких попадає Гавриляк. Починаються арешти студентів, учасників товариства «Основа». Чудом спасається він від арешту НКВД, бо ночував під час облави у товаришів. З однокурсниками С.Олійником, М.Пауком, Б.Шереметою та іншими планують перехід на Захід, бо знають, що чекає їх тюрьма і Сибір. На весні 1940 року «Сват» розробляє план перетину кордону в районі Старого Самбору. Вивчення картографії  в пластунських таборах допомогло йому в розробці операції. Поїздом приїхали до Старого Самбора, а вночі добралися до річки Сян і здійснили переправу. На Лемківщині допомогли обігрітися і посушити одяг українські селяни та добратися до Сянока, а потім і до Кракова. В Кракові з допомогою активістів ОУН потрапляє до табору підготовки вишколу майбутнього Українського війська. Збором керує сотник Сулятицький, учасник боїв Карпатської Січі. Підготовчий табір розмістився у старому замку у Дуклі на Лемківщині. У таборі прийшлося два тижні розчищувати завали замку під керівництвом німецьких підстаршин. Приїхали нові добровольці на вже підготовлене місце. Добровольцям видаються однострої німецької служби праці Arbeitsdiensts і ділять на сотні, чоти і рої. Починається стройовий вишкіл, але без зброї. Таких таборів на території Польщі було декілька. Вправних командирів і Гавриляка направляють на військовий вишкіл до Брандербурга. Там відбувався військовий вишкіл біля сотні осіб, але крім строєвих вправ вчать стріляти з пістолета і рушниць. Дізнавши, що їх підготовлюють до охоронних функцій на підприємствах Рейху і концтаборах, Гавриляк втікає з вишколу на Волинь. Там він влаштовується спортивним інструктором у таборі української молоді. Звертається до Берлінської політехніки і його приймають на другий курс, бо документів всіх з Львівської політехніки не було. У Берліні навчалося багато українців, бо молоді німці були на фронті. На прожиття заробляє роботою у філії Червоного Хреста і у пожежних командах. Маючи досвід байдарочника, Роман виступає за збірну команду веслувальників Берлінської політехніки і отримує призові місця. Після захоплення Львова  німцями за дорученням ОУН(м) «Сват» повертається до рідного краю .У Львові на вул.Академічній 21 в головній квартирі ОУН(м) зустрічається з Ярославом Гайвасом,Бак-Бойчуком ,Ольжичем ,Сеником,Телігою,Рогачем,Коником та іншими. Дістає завдання розслідувати вбивство Олександра Куца .Відвідує Луцьк і Рівне,а також села і містечка на Волині. Приходить до висновку про безглузде братовбивство поміж ОУН(б) і ОУН(м).Приїздить до м.Надвірна, де пробув півроку.В Надвірній більше було членів ОУН(б) і вони косо дивилися на Гавриляка. Але він влаштовується в Український допомоговий комітет на посаду секретаря і стає директором єдиного кінотеатру  у місті , налагоджує добрі стосунки з ОУН(б) . Фільми привозить зі Львова, але вони були майже всі німецькі.В місті Надвірна починаються виловлювання єврейського населення і українських націоналістів. Оператором в кінотеатрі працював Іван Николайчук, жінка якого була єврейської національності. Щоб врятувати її  «Сват» разом з Іваном облаштовують на горищі маленьку кімнату для неї. За це можна було отримати розстріл.

В 1942 році Гавриляк переїздить  до Львова ,де продовжує навчання у політехніці.Німці назвали Львівську політехніку Технічною професійною школою, але не Технічною Вищою школою, так як в Німеччині. Німцям не потрібно було освічених українців ,їм потрібні були чорнороби.Вони неохоче давали українцям дозволи на продовження навчання у вишах.

  В 1943 році Роман добровільно вступає до дивізії «Галичина» з вірою в те, що дивізія стане ядром Українського війська.  Урочисто проводжають мешканці Львова добровольців  до майбутнього Українського війська, дівчата дарують їм посріблені медальони з зображенням Матері Божої.  Він проходить всі вишколи у Чехії і Німеччині і воює у Словаччині, Югославії та Австрії.  В чині хорунжого командував  групою спецназу, яка зимою була лещатарською.

 

Разом з колишнім сотником УГА майором дивізії «Галичина» доктором Любомиром Макарушкою, родом з с. Сівка-Войнилівська, Калуський район, Івано-Франківська область ,Роман Гавриляк приймав участь у похоронах голови Проводу Українських Націоналістів Олега Ольжича (Кандиби) у м.Прага, замордованого гестапівцями 10 червня 1944 року.Командир дивізії «Галичина» німець Фрайтаг обезцінював вартість українського вояцтва,але коли його нагородили за бої під Бродами змінив своє ставлення до українців.

Роман Гавриляк у своїх споминах критично оцінює становище українців у 2–ій Світовій війні .

Спомини http://komb-a-ingwar.blogspot.com/2012/08/blog-post.htm

«В тому часі відвідав Дивізію ген. Павло Шандрук та постановив провести присягу Дивізії. Присяга цим разом мала бути на вірність Україні та символічним актом. Дивізія мала перейти у склад та під зверхність Української Національної Армії. Трудність була в тому, як цю присягу провести, бо Дивізія на фронті! Однак, присягу таки проведено на відтинку 30-го полку при участі кількох сотень, які тоді були в резерві, а з 29-го та 31-го полків вислано делегації. Я мав честь репрезентувати 31-ий полк, а хор. Припхан - 29-ий полк. Так то ми оба з Припханом, поклавши руки на уставлені ґранатомети, повторяли за ген. Шандруком слова присяги на вірність Україні, разом із усім присутнім вояцтвом. Був це для нас дуже зворушливий момент, бо тут здійснювалося те, про що ми мріяли віддавна - аж щойно тепер осягнули по багатьох, багатьох розчаруваннях, ми стали вояками Української Армії. Однак, наше піднесення пригашувала свідомість, що це прийшло вже дуже запізно, та у нашій безнадійній ситуації нашої долі тепер не змінить. Ген. Шандрук зробив на нас дуже позитивне враження: носив однострій Української Національної Армії, який ми тоді вперше побачили, добре себе презентував та викликував респект серед вищих дивізійних німецьких старшин.

 

Присяга перед ген. Шандруком в дійсності ніяк не змінила нашого положення. Шандрук від'їхав, а ми залишились далі вести нашу безглузду війну під командою німців, як воно було досі.

Був місяць квітень 1945 року, настала чудова весна, зазеленіли ліси, потепліло. Війна добігала до свого кінця, а ми непотрібно гинемо на фронті у безнадійній боротьбі, яка ані нашої, ані німецької ситуації не змінить на ліпше, тільки на гірше. Що з нами буде? Якщо вийдемо живі з цієї авантюри, то в руки червоних ми не можемо попасти, а західні альянти теж нас напевно по головці не погладять. Що робити? Ми серйозно знову почали думати, як відірватись від німців та зі зброєю в руках шукати собі кращої долі. Я навіть переговорив деталі такого гляну зі своїми підстаршинами, які тільки й чекали на таку ініціативу.
Війна кінчалася. Німеччина скапітулювала. Я одержав наказ з команди полку, що я маю зі своєю чотою становити тилову охорону, бо Дивізія відтягається від фронту та має форсованим маршем податись на захід та зложити зброю альянтам. Нарешті війна скінчилася! Може, для німців, але чи для нас? Ходили поголоски, що західні альянти підуть війною на Росію... Такі нереальні вістки, яких було згодом більше, ми стали називати «паролями».

 

 

Після війни були натяки на намагання відтягнути Дивізію з фронту вчасніше від інших німецьких частин. Однак цього не сталося. Ми залишилися під командуванням німців, котрі зачинали носити відзнаки тризуба після перебрання зверхности над нами генералом Павлом Шандруком. Воно мало більш символічне, ніж практичне значення.»

 

Р. Гавриляк потрапляє до полону в м.Риміні (Італія), де перебуває один рік під наглядам англійців. Полонених розмістили на бувшому аеродромі, де не було гідних умов для проживання. Адьютаном табору був полонений з Російської освободітельной армії(РОА) грузинський князь Цулукідзе.  В Риміні в таборі полонених організовано реферантури шкільництва ,преси і спорту,театр і хори,збудовано дві каплиці. Роман стає солістом хору дивізійників під керівництвом Гуменіловича і керівником спортивної реферантури. Отримує права на керування автомобілем.  «Спортова реферантура користувалася увагою командатів і всього Штабу табору нарівні з іншими відділами та референтурами. На початок полону керував нею хорунжий Роман Рак,деякий час Роман Гавриляк ,аж поки не опинилися вона в руках хорунжого Івана Рубича…»

 

В 1946 році разом з товаришами організовує втечу з табору в Ріміні.

Перед втечею з табору дістає доручення від провідника ОУН Підгайного зв’язатися з генералом Шандруком-командуючим Українською Народною Арміією.З Італії через Австрію таємно переїздить до Німеччини. Зустрічається з мамою і сестрою, які на той час перебували в м.Авгсбург.

Повертається до м.Мюнхен (Німеччина) до пересильного табору.

 В 1947році  отримує ступінь дипломованого інженера. В Німеччині займався організацією лещетарського спорту , відновленнням Карпатського лещатарського клубу (КЛК), змагань та мандрівництва. В 1946 р. вступив до Ватаги «Бурлаки», мандрував з ними в Баварських Альпах літом і зимою. Тільки в 1952 році дозволено дивізійникам виїзд до США, він з сім’єю переїжджає до Рочестера. На той час в США проживала його мама і сестра. В Рочестерському університеті працював у ділянці нуклеарних досліджень. Склавши іспити, одержав ліцензію професійного інженера (РЕ). Проектував та збудував циклотрон в Університеті Рочестер, на котрому Біланюк Олекса «Трубка» проводив свої досліди(винахідник частинок «тахонів»,які мають швидкість більшу ніж швидкість світла), а згодом став гoлoвним інженером Лабораторії нуклеарних структур. З Рочестеру перейшов на працю до Колумбійського Університету, а опісля – до Національної Лабораторії Брукгейвен, де був головним інженером проекту синхротронної радіації. На цьому пості він впровадив методику вжитку комп’ютера для автоматизованого проектування структур (CAD). Він є автором патенту та декількох публікацій в наукових журналах з ділянки технoлoгiй ультрависокого вакууму.

Відійшовши на пенсію, став гoлoвою Товариства Українських Інженерів Америки в 1989-1992 роках, в якому зорганізував та очолив Комітет комп’ютерного кодування української мови, щоб створити стандарти, котрих в 1980-тих роках ще не було. Він також розмістив в Інтернеті сторінку оборони доброго імені дивізії «Галичинa» і є автором споминів українською та англійською мовами.

А опісля вже в Америці, в Рочестері був виховником юнацького гуртка, кошовим, а опісля станичним. В 1956 був ватажком пластової Ватаги «Бурлаки» і тоді зорганізував перші водні табори на озерах Альґонквін Парку в Канаді. Однак через непорозуміння і конфлікт  у Карпатському лещатарського клубі (КЛК) в 1968 р. вийшов з Пласту. Був теж головою КЛК і організував відзначення 50-ліття цього клубу в 1974 році.

Був жонатий з Лідою Годованець, мав одну доню Христину, повдовів у 1974 р. та одружився вдруге в 1976 з Марійкою Тершаковець. Будучи вже на пенсії, був в управі Українського Музею в Нью-Йорку, в котрій був головою будівельного комітету, під час стадії проектування і будови нового будинку.

Однак не переставав працювати для Пласту і Ватаги. Спершу був членом редколеґії журналу «Комета» і тоді впровадив її комп’ютеризацію, а коли члени редколеґії  відійшли, у 1998 р. він редагував і видавав «Комету» вже сам до 2008 року.

Відзначений Хрестом за Особливі Заслуги від Братства Ветеранів Першої Української дивізії Української Національної Армії.

Роман Гавриляк все життя гордився ,що мав українське громадянство з дня народження,бо тоді на наших землях була Західно-Українська Народна Республіка.

 

 

11 квітня 2018 року  від Романа Гавриляка я отримав елекронного листа такого змісту:

«Шановний Пане Андруняк:

Пересилаю Вам потрібні уточнення. Дата народження, обі правильні (??). Мої батьки зареєстрували мене в церкві 2 січня 1919, дійсно я народився 25 грудня 1918, різниця 6 днів. Причина, батьки думали, що це робить мене на рік молодшим, щоб мене покликали до військової служби рік пізніше. У висліді, офіційно і у всіх документах і в моїй метриці є рік 1919, але приватно, в родині, я відзначую уродини 25 грудня.

Я проживав при вулиці Мазепи ч. 95. В 1944 моя родина залишила дім і подалася на захід, я був тоді в Дивізії Галичина. Місце замітне, бо близько стояв пам’ятник-хрест про закінчення панщини в 1848р і там зачиналася вул. Стара.

Інші інформації в енциклопедії правильні. Комітет комп’ютеризації укр. мови (1990р), що я очолював, у співпраці з комп’ютеристами з України ми випрацювали кілька добрих схем, але щоб їх затвердити, вони застрягли тоді в нетрях української бюрократії. В міжчасі амер. Фірма Microsoft випрацювала схему Unicode на кирилицю для усіх мов, що її вживають, і її прийняв цілий світ.

Пластунки Сороки я не пригадую.

На все добре!

Роман Гавриляк»

Останній лист від українського патріота я отримав 11 червня 2018 року , а 29 червня перестало битися його серце. В столітньому віці він плавав у озері, бо любив плавання, яке започатковане і загартоване в Бистриці Надвірнянській.

 

Член Нацональної спілки краєзнавців України                                 Ігор Андруняк

Член  ГО В. Т. «Гуцульщина»

 

  

 

На  світлині зліва на право:1 –й  ряд Роман Гариляк з пластунами м.Надвірна

 


“Луг”, Надвірна, після розв’язання Пласту. Роман Гавриляк 5-ий в задньому ряді

 

 

   Луг”, Надвірна, після розв’язання Пласту. Роман Гавриляк сидить на підвищенні

 Роман Гавриляк четвертий зліва третій ряд знизу.

Категорія: Новини Гуцульщини | Переглядів: 341 | Додав: Tall_Admin | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0